Судова практика
Кодексом про адмінправопорушення не передбачено можливості оскарження в порядку судового контролю за виконанням судових рішень дій осіб, уповноважених здійснювати примусове виконання
Оскарження дій державного виконавця у зв’язку з примусовим виконанням судового рішення про накладення адміністративного стягнення, ухваленого в порядку Кодексу України про адміністративні правопорушення, має відбуватися за правилами адміністративного судочинства.
6 лютого 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула у справі № 757/62025/17-ц (провадження № 14-619цс18) касаційну скаргу боржника на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2017 р. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 13 лютого 2018 р. у цивільній справі за скаргою боржника на дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо постанови про відкриття виконавчого провадження та постанови про арешт майна.
У вересні 2017 р. боржник звернувся до суду із зазначеною скаргою, посилаючись на те, що постановою Печерського районного суду міста Києва, залишеною без змін постановою Апеляційного суду міста Києва, його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 212-15 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, що становить 1700 грн, з конфіскацією суми внесків на підтримку політичної партії у розмірі 468 946,50 грн. На виконання цього рішення старшим державним виконавцем Шевченківського РВ ДВС м. Києва винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про конфіскацію суми внесків на підтримку політичної партії та постанову про накладення арешту на майно боржника.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва, залишеною без змін постановою Апеляційного суду міста, відмовлено у відкритті провадження за скаргою. Суди виходили з того, що скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки оскаржуються постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника, постановлені на виконання судового рішення, ухваленого за правилами КУпАП.
Скаржник звернувся із касаційною скаргою, яку мотивував тим, що висновки судів про те, що скарга не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, є помилковими, оскільки справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця повинні розглядатися місцевими загальними судами як адміністративними судами за загальними правилами ЦПК України.
За результатами розгляду Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згідно з положеннями ст.ст. 383, 384 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з цією скаргою до суду та вирішення судом питання про відкриття провадження у справі, встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, яка подається до суду, який видав виконавчий документ. Тобто зазначеними нормами ЦПК України передбачено можливість оскарження дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у цивільній справі.
Водночас, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 17 КАС України у редакції, чинній на час звернення з цією скаргою до суду та вирішення судом питання про відкриття провадження у справі, компетенція адміністративних судів не поширюється на справи про накладення адміністративних стягнень. Отже, і механізм судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, визначений ст. 267 КАС, не підлягає застосуванню до цих правовідносин (щодо накладення адміністративного стягнення).
Тобто згідно з наведеними нормами ЦПК України та КАС України право на звернення зі скаргою на дії державного виконавця в порядку судового контролю пов’язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами цивільного та адміністративного судочинства відповідно, та його примусовим виконанням.
Оскаржувані дії державного виконавця стосуються примусового виконання судового рішення про накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 212-15 КУпАП, а такі справи (про накладення адміністративного стягнення) розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами, іншими органами (посадовими особами) в порядку, встановленому КУпАП, бо ним і передбачено порядок примусового виконання постанов про накладення адміністративного стягнення. Проте цим КУпАП не передбачено можливості оскарження в порядку судового контролю за виконанням судових рішень дій осіб, уповноважених здійснювати таке примусове виконання.
Водночас, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення з цією скаргою до суду та вирішення судом питання про відкриття провадження у справі) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій.
Суди обґрунтовано зробили висновок про наявність правових підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України у чинній на час прийняття оскаржуваної ухвали редакції, для відмови у відкритті провадження у справі з огляду на те, що скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства адже розгляд такої скарги віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Отже, Велика Палата дійшла висновку, що боржник у цій справі оскаржував дії державного виконавця у зв’язку з примусовим виконанням судового рішення про накладення адміністративного стягнення, ухваленого в порядку КУпАП, а не за наслідками розгляду цивільної справи, тому висновки судів попередніх інстанцій про неможливість її розгляду в порядку цивільного судочинства є правильними.
Підготував Леонід Лазебний
