Connect with us

Судова практика

Кошти, набуті на підставі скасованого пізніше рішення суду про стягнення заробітної плати, не підлягають поверненню як безпідставно набуте майно

Дата публікації:

6 травня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 711/3248/18 задовольнив касаційну скаргу працівника на рішення судів про стягнення з нього виплаченої за рішенням суду середньої заробітної плати.

Державний технологічний університет звернувся до працівника про повернення безпідставно набутих грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що за рішенням районного суду на користь працівника з ДТУ стягнуто середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Проте апеляційним судом це рішення скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що підставою для набуття працівником права на грошові кошти було рішення районного суду, яке скасовано, тому підстава отримання вказаних коштів відпала.

У касаційній скарзі працівник зазначав, що судами безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, оскільки норми зазначених статей регулюють зобов`язання з безпідставного набуття або зберігання майна як одного із виду позадоговірних зобов`язань.

Задовольняючи касаційну скаргу, Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, до спірних відносин застосував норми ст. 1212 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не лише за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Разом із тим у ст. 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Згідно з частиною першою зазначеної статті не підлягає поверненню заробітна плата та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Тлумачення ст. 1215 ЦК України свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Вказаний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 2 липня 2014 р. у справі № 6-91цс14 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 р. у справі № 753/15556/15-ц.

Доказів про набуття працівником грошових коштів у результаті рахункової помилки позивача матеріали справи не містять, на такі обставини сторони не посилаються.

Суди першої та апеляційної інстанцій вказаного не врахували та, задовольняючи позовні вимоги ДТУ, помилково вважали, що наявні передбачені цивільним законодавством підстави для повернення грошових коштів на підставі вимог ст. 1212 ЦК України.

Незважаючи на те, що апеляційним судом рішення районного суду скасовано і у задоволенні позовних вимог працівника до ДТУ про стягнення середнього заробітку за час виконання рішення суду відмовлено, проте на підставі вимог ст. 1215 ЦК України ці кошти поверненню не підлягають.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Advertisement

Судова практика

Протиправність призначення та проведення перевірки, за наслідками якої прийнято податкове повідомлення-рішення, указує на протиправність останнього

Опубліковано

on

22 вересня 2020 р. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі № 520/8836/18 залишив без задоволення касаційну скаргу податкового органу на рішення судів, якими було скасовано податкове повідомлення-рішення.

ФОП звернувся до суду з позовом до ГУ ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, обґрунтувавши позовні вимоги тим, що при призначенні та проведенні перевірки контролюючим органом були допущені порушення норм п. 42.4 ст. 42, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 78 ПК України, у зв`язку з чим, наслідки такої перевірки є протиправними та незаконними.

Окружний адміністративний суд своїм рішенням, залишеним без змін апеляційним судом, позов задовольнив, оскільки перевірка була проведена незаконно, бо позивач не був належним чином повідомлений про проведення перевірки, а характер проведеної стосовно позивача перевірки не відповідав наказу про її проведення.

У касаційній скарзі відповідач зазначав, що перевірка позивача була проведена на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

Верховний Суд вказав, що оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, – переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Підстави, за наявності яких здійснюється документальна позапланова перевірка, встановленні п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

Колегія суддів, враховуючи встановлені обставини у справі, погодилася з висновками судів попередніх інстанцій, що призначення та проведення перевірки контролюючим органом здійснено з порушенням пп.78.1.1 п. 78.1 ст.78 ПК України, оскільки на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу позивачем були надані пояснення та їх документальні підтвердження в строк, передбачений вищезазначеною нормою, проте відповідачем не було надано доказів того, що ним проводилась будь-яка оцінка та аналіз наданих позивачем пояснень та їх документального підтвердження, і за їх результатами, контролюючий орган дійшов висновку, що такі пояснення та документи не усувають сумніви щодо можливих порушень, допущених позивачем.

Суди також правильно дійшли висновку і про порушення відповідачем абз. 5 пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, оскільки фактично перевірку позивача було проведено не за його місцезнаходженням, а в приміщенні контролюючого органу, що фактично свідчить про проведення невиїзної перевірки.

Таким чином, протиправність призначення та проведення контролюючим органом перевірки, за наслідками якої було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатньою підставою для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення, що зумовлює відсутність необхідності перевірки порушення п. 181.1 ст. 181 ПК України як підстави для донарахування суми грошового зобов’язання.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Об’єктом віндикаційного позову може бути лише індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову

Опубліковано

on

18 листопада 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 694/1726/18 відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки спірне майно не було виділене в натурі.

Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось з позовом до осіб про витребування майна.

Позов мотивований тим, що відповідачам належить на праві власності 12/25 часток будинковолодіння. За договором купівлі-продажу частини житлового будинку позивач придбав у Звенигородського виробничо-житлового ремонтно-експлуатаційного управління 13/25 часток будинковолодіння, до складу якого увійшло і спірне майно – гараж (прибудова «б»).

Згідно з рішенням суду, яке набрало законної сили, в задоволенні позову відповідачів до ТОВ про визнання права власності на гараж та визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на гараж відмовлено. При розгляді цієї справи суд встановив, що ТОВ набуло право власності на спірний гараж на підставі договору купівлі-продажу об’єкта приватизації між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Черкаській області і ТОВ. Право власності на вказане майно виникло у товариства з моменту отримання вказаного майна за актом приймання-передачі. На момент розгляду цієї справи відповідачі не надавали доступу до спірного майна його власнику – ТОВ, що зумовило звернення із цим позовом до суду.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, позов задоволено і витребувано у відповідача 13/25 часток гаража – прибудови «б», у іншого відповідача – 12/75 часток цього гаража, оскільки ТОВ як власник має право витребувати гараж від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави ним заволоділа.

У касаційній скарзі відповідач зазначав, що суд не прийняв доводи про те, що частки витребуваного майна складають лише 51/75 гаражу і неможливо ці частини виділити в натурі.

Верховний Суд вказав, що  згідно зі ст. 387 ЦК України на підставі віндикаційного позову може бути витребуване з чужого незаконного володіння майно, яке є індивідуально визначеним.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

У постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 р. у справі № 6-54цс17 зроблено висновок, що «право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Крім того, витребувати можна лише індивідуально визначене майно, однак апеляційний суд витребував 1/2 частину спірної квартири, не з`ясувавши, чи це майно виділене в натурі».

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 29 жовтня 2018 р. у справі № 612/553/15-ц (провадження № 61-22051св18).

Отже оскільки спірне майно не було виділене в натурі, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо витребування у відповідача 13/25 часток та у іншого відповідача 12/75 часток гаража – прибудови «б».

За таких обставин оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Надання автором своїх неопублікованих творів третій особі для ознайомлення не свідчить про дозвіл на їх використання

Опубліковано

on

11 листопада 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 755/22219/14 задовольнив касаційну скаргу автора, вказавши, що сам факт відкриття доступу до файлів, які містять у собі фотографічні твори, або надання фотографічних творів на електронному носії третій особі, не є дозволом на використання цих творів.

Автор звернувся до суду із позовом до ТОВ про захист порушених авторських прав, стягнення компенсації та відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву обґрунтував тим, що раніше домовився з керівництвом ТОВ про те, що зробить фото об’єктів, які належать відповідачу, що в подальшому будуть використовуватися підприємством в рекламних цілях, провів фотозйомку та створив фотографічні твори. У подальшому фотографії були передані на електронному носії відповідачу, але той не розрахувався з позивачем та не продовжив співпрацю з. Пізніше позивач виявив використання ТОВ на рекламних стендах фотографічних творів, які створив він.

Позивач звернувся до відповідача для отримання авторської винагороди за створені фотографії, однак у виплаті гонорару йому було відмовлено. При цьому припинити використання зазначених фотографічних творів пообіцяли.

Проте пізніше позивач неодноразово виявляв використання своїх творів на рекламних флаєрах та банері з рекламою послуг відповідача, після чого знову звернувся до ТОВ щодо стягнення авторської винагороди, у чому йому знову було відмовлено.

Районний суд задовольнив позов частково. Апеляційний суд скасував та відмовив у задоволенні позову з тих мотивів, що позивач не довів в суді факт противоправного використання відповідачем його творів.

У касаційній скарзі позивач зазначав, що відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що при використанні об`єкта авторського права ним не були порушені вимоги Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Верховний Суд вказав, що, оскільки предметом захисту у цій справі є авторські права на фотографічні твори, виконані у цифровій формі без зазначення імені автора, то, виходячи з презумпції авторства, не автор, право якого ставиться під сумнів, має надати суду докази свого авторства, а особа, що оспорює таке право.

Суди попередніх інстанцій на підставі досліджених доказів, а також висновків комплексної фототехнічної експертизи комп’ютерної техніки програмних продуктів, встановили, що первинні зображення фотографічних творів зроблені на камеру, що належить позивачу. Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку, що автором спірних фотографічних творів є позивач і, як наслідок, саме йому належать первинні авторські немайнові і майнові права на ці твори.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що створені позивачем фотографії в електронному вигляді були передані ним представнику відповідача з метою їх подальшого використання саме з метою реклами, а гонорар за виконану роботу мав символічний характер. Таким чином, позивач сам добровільно розпорядився своїми авторськими правами на вищезгадані твори, знаючи мету, з якою їх збирався використовувати відповідач, надавши відповідні фотографічні твори ТОВ.

Однак Верховний Суд зауважив, що факт надання автором своїх неопублікованих творів третій особі для ознайомлення не свідчить про вчинення автором дій, спрямованих на розпорядження авторськими майновими правами на цей твір, оскільки відкриття доступу до файлів, що містять у собі фотографічні твори, або надання фотографічних творів на електронному носії третій особі не є дозволом на використання об’єктів авторського права. Більше того, ч. 3 ст. 426, ч. 1 ст. 443 ЦК України, ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» покладають на будь-яку третю особу обов’язок не вчиняти жодних дій з об’єктом права інтелектуальної власності, у тому числі використовувати без спеціального дозволу автора, оскільки використання твору здійснюється лише за згодою автора.

Факту використання твору без згоди автора є порушенням його майнових авторських прав відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Суд встановив 64 випадки використання фотографічних творів авторства позивача у рекламній продукції, що рекламує діяльність відповідача, та на 28 веб-сторінках мережі Інтернет. Випадків дозволеного використання фотографічних творів не встановлено.

Суд апеляційної інстанції на викладене уваги не звернув, у зв’язку з чим дійшов необґрунтованих висновків щодо порушення норм матеріального права і помилково скасував рішення суду першої інстанції, що відповідало закону.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram