Судова практика
Кримінальна відповідальність водія за порушення ПДР виключається, якщо він міг розраховувати на додержання правил іншим водієм
7 липня 2020 р. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 632/313/16-к залишила без задоволення касаційну скаргу прокурора на вирок суду, яким протокол огляду місця ДТП визнано допустимим доказом тільки в частині.
Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, водія визнано невинуватим і виправдано за ч. 2 ст. 286 КК у зв’язку з недоведеністю вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. Судами було визнано більшість доказів сторони обвинувачення недостовірними та недопустимими.
Водія обвинувачували в тому, що він, всупереч вимогам п. 1.5, пп. «б» п. 2.3, п. 10.1 ПДР виявив неуважність, не врахував дорожньої обстановки та при зміні напрямку руху не переконався, що не створить перешкоди іншим його учасникам. Унаслідок цього інший автомобіль з причепом, який під керуванням іншої особи рухався зліва в попутному напрямку, виїхав за межі проїзної частини дороги та перекинувся у кювет. У результаті ДТП пасажирка вказаного автомобіля отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла на місці ДТП.
У касаційній скарзі прокурор зазначав, що винуватість особи у вчиненні злочину проти безпеки руху підтверджено зібраними слідчими органами у процесуальний спосіб та наявними у справі доказами, яким місцевий суд не дав належної правової оцінки й ухвалив незаконний виправдувальний вирок.
Верховний Суд зазначив, що, виконуючи завдання кримінального провадження, місцевий суд, зіставивши й проаналізувавши наявні у справі та отримані в ході її розгляду дані, умотивовано вирішив, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом порушення обвинуваченим правил ПДР у конкретній дорожній ситуації.
Як встановив Верховний Суд, згідно з висновком судової автотехнічної експертизи у ситуації, за показаннями іншого водія, дії обох водіїв не відповідали вимогам ПДР: обвинуваченого – п. 10.1, а іншого – пп. «а» п. 14.6, що перебувало у причинному зв’язку з виникненням ДТП; у ситуації, за показаннями обвинуваченого, у діях останнього не вбачається таких порушень ПДР, натомість дії водія іншого автомобіля, не відповідали п. 10.1, пп. «а» п. 14.6 ПДР, що перебуває у причинному зв’язку з виникненням ДТП.
Крім того, відповідно до наданих у судовому засіданні експертом роз’яснень свого висновку, за наявності дорожнього знаку 1.23.2, видимість якого забезпечено, водій іншого автомобіля, не повинен був здійснювати маневру обгону на перехресті, а з огляду на п. 1.4 ПДР обвинувачений мав розраховувати на додержання цього застереження. Також експерт зазначив, що кінцеве розташування транспортних засобів не суперечить показанням обвинуваченого, які є технічно спроможними і в частині початку здійснення водієм іншого автомобіля маневру обгону вже під час повороту ліворуч обвинуваченого. Показання обвинуваченого щодо механізму ДТП підтвердили й допитані в судовому засіданні у присутності експерта свідки – водій та пасажир автомобіля, який рухався безпосередньо за автомобілем іншого водія). Варто зазначити, що потерпілий також не вважав обвинуваченого винуватцем ДТП.
Верховний Суд, узявши до уваги наведене й установивши, що у протоколі огляду місця ДТП та у схемі до нього не було зафіксовано всіх важливих для справедливого вирішення справи фактичних даних (інформації про дорожні знаки), дійшов висновку, що місцевий суд умотивовано визнав належним і допустимим вказаний процесуальний документ лише в частині відомостей про видимість елементів дороги, технічний стан транспортних засобів, їхнє розташування та наслідки пригоди.
Підготував Леонід Лазебний
