Судова практика
Направлення військовослужбовцем зброї у бік потерпілого та натискання на спусковий гачок вказує на наявність умислу на заподіяння смерті останньому, а не спонтанну дію
8 жовтня 2024 р. Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 172/256/22 відмовив у задоволенні касаційної скарги захисника, який заявляв про надмірну суворість вироку.
За матеріалами провадження військовослужбовець, перебуваючи біля бліндажа взводно-опорного пункту зняв з запобіжника автоматичну зброю, дослав патрон у патронник, направив зброю в потерпілого військовослужбовця та здійснив один постріл в останнього, в результаті чого настала його смерть.
Вироком суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, його було визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 115 КК, ч. 1 ст. 263 КК до позбавлення волі на строк 12 років.
У касаційній скарзі захисник стверджував, що дії обвинуваченого були спонтанною відповіддю на неправомірну поведінку потерпілого, однак вбивати його він не хотів, а постріл здійснив без прицілювання з метою залякування. Це свідчить про відсутність у обвинуваченого умислу на позбавлення життя особи, а тому судові рішення слід змінити, а саме – перекваліфікувати дії обвинуваченого на ч. 1 ст. 119 КК.
Верховний Суд вказав, що умисне вбивство з об’єктивної сторони характеризується діянням у вигляді посягання на життя іншої людини, наслідком у виді смерті людини та причинним зв’язком між вказаними діянням та наслідком, а з суб’єктивної сторони умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини і бажає або свідомо припускає її настання.
У випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст. 119 КК чи ст. 128 КК.
Судом було досліджено висновок судово-психіатричної експертизи від, що була проведена за клопотанням сторони захисту, відповідно до якої засуджений не виявляє таких індивідуально-психологічних особливостей, які суттєво вплинули на характер його поведінки в досліджуваній ситуації. У досліджуваний період він не перебував у стані фізіологічного афекту або будь-якому іншому вираженому емоційному стані, який міг суттєво вплинути на його свідомість та поведінку. Засуджений на будь-який психічний розлад не страждає та за своїм психічним станом може усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Встановлені фактичні обставини справи свідчать про усвідомленість та цілеспрямованість дій обвинуваченого, і разом з іншими встановленим обставинами, спростовують твердження сторони захисту про необережний характер заподіяння смерті потерпілому, а тому твердження захисника про відсутність у засудженого умислу на вбивство потерпілого та необхідність перекваліфікації його дій на ст. 119 КК є безпідставними і не ґрунтуються на матеріалах справи.
Отже, Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій, що направлення засудженим зброї, приведеної у бойову готовність, у бік потерпілого та натискання на спусковий гачок, дозволяє зробити висновок про наявність умислу на заподіяння смерті останньому, спонукальною причиною якого послугували неприязні відносини, тому кримінально-правова кваліфікація такої сукупності дій за ч. 1 ст. 115 КК є правильною.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
