Судова практика
Написання художнього твору незалежно від його змісту не може визнаватися аморальним вчинком
Видання художнього твору науково-педагогічним працівником незалежно від його змісту та індивідуального сприйняття цього твору іншими особами не може визнаватися аморальним проступком, а отже, не може бути підставою для його звільнення за вчинення аморального проступку.
5 лютого 2020 р. Верховний Суд у справі № 308/452/19 задовольнив касаційну скаргу науково-педагогічного працівника, звільненого за вчинення аморального проступку – видання його книги про університетське життя.
У січні 2019 р. завідувач кафедри УжНУ звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який мотивував тим, що 28 грудня 2018 р. ректор УжНУ видав наказ про його звільнення з посади завідувача кафедри історії України за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням роботи, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Позивач вказував, що у тексті зазначеного наказу не конкретизовано, який саме проступок та коли ним було вчинено, наказ не містить викладу фактів його поведінки, які можна визнати аморальними. У розділі «підстава» цього наказу міститься лише посилання на доповідну записку проректора та акт фіксації відмови від надання обґрунтованих письмових пояснень.
Рішенням міськрайонного суду позов задоволено. Апеляційним судом рішення скасовано, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що доповідна записка містить відомості, необхідні для прийняття ректором відповідного рішення.
Свою касаційну скаргу позивач мотивував тим, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права з питань розірвання трудового договору з ініціативи власника з підстав вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи. Посилався на п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9, у якій зазначено, що звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведене лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами, стверджував, що апеляційний суд підмінив дослідження доказів дослівним переписуванням доповідної записки проректора та його апеляційної скарги, які не можуть вважатися доказами.
Колегія суддів Касаційного цивільного суду ВС погодилася з доводами заявника про те, що зазначені документи не можуть вважатися належними доказами на підтвердження аморальної поведінки позивача.
Доповідна записка проректора є результатом особистого сприйняття художнього твору ним та іншими особами, які зверталися з колективним зверненням проти позивача. При цьому у доповідній записці не зазначено, який саме аморальний проступок вчинив позивач та які моральні норми порушено внаслідок видання книги.
Написання художнього твору незалежно від його змісту не може визнаватися аморальним вчинком. Стаття 6 Закону України «Про культуру» гарантує права громадян у сфері культури, зокрема свободу творчості. Фізична особа має право на вільний вибір сфер, змісту та форм (способів, прийомів) творчості. Цензура процесу творчості та результатів творчої діяльності не допускається.
Отже, Верховний Суд визнав, що апеляційний суд дійшов неправильних висновків щодо наявності у діях позивача ознак аморального вчинку.
Підготував Леонід Лазебний
