Судова практика
Наявність умислу, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману має довести особа, яка діяла під впливом обману
2 грудня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/18185/19 відмовив у задоволенні касаційної скарги позичальника, який не довів факту уведення його в оману при укладенні договору поруки.
ТОВ звернулося до господарського суду з позовом до АТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним договору поруки як учиненого внаслідок введення позивача в оману відповідачем.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позовних вимог відмовлено у зв’язку з тим, що позивач не довів обставин, які б свідчили про введення його в оману відповідачем. Не доведено самого факту обману, наявності умислу в діях відповідача та істотності значення обставин щодо яких особу введено в оману.
У касаційній скарзі позивач зазначав про неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права за відсутності висновків Верховного Суду щодо питання застосування ч. 1 ст. 230 ЦК України у подібних правовідносинах стосовно визнання договору недійсним у випадку, якщо сторона правочину в тексті договору повідомила недостовірні відомості щодо наявності забезпечення договору.
Верховний Суд вказав, що ст. 230 ЦК України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 ЦК), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.
Обман – це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.
Водночас, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди встановили, що відповідно до протоколу (рішення) загальних зборів учасників ТОВ було вирішено: укласти з ПАТ КБ «Приватбанк» кредитний договір з лімітом 4 600 000 000,00 грн.
Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за «старими» кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності тощо) та взагалі щодо трансформації кредитного портфелю банку.
За висновками судів, кредитний договір укладено виключно для фінансування поточної діяльності товариства позивача.
Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів та заявки на отримання кредиту, що були надані ТОВ на адресу банку, метою кредитування самим позивачем зазначено – фінансування поточної діяльності. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач покликається, обґрунтовуючи позов у цій справі.
За висновками судів, з якими погодився і Верховний Суд, позивач помилково стверджував про мету укладення ним кредитного договору, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне – отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок його вільного волевиявлення.
Підготував Леонід Лазебний
