Судова практика
Не підлягає спеціальній конфіскації майно кількох осіб, якщо співвласники не знали і не могли знати про його незаконне використання
9 квітня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 676/2199/19 задовольнив касаційні скарги на рішення апеляційного суду про спеціальну конфіскацію частини автомобіля.
Вироком міськрайонного суду чоловіка визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, і призначено узгоджене сторонами покарання у виді штрафу в розмірі 50 н.м.д.г. за те, що він умисно, з корисливих мотивів, таємно викрав з території підприємства майно на загальну суму 2284,50 грн, завантажив його в багажник автомобіля та розпорядився ним на власний розсуд, спричинивши майнову шкоду на зазначену суму.
Вироком також вирішено питання про речові докази, зокрема на підставі ст. ст. 96-1, 96-2 КК України конфісковано в рахунок держави знаряддя вчинення кримінального правопорушення – автомобіль і свідоцтво про його реєстрацію.
Апеляційний суд змінив вирок, конфіскувавши у власність держави частину автомобіля, а другу його частину залишивши під арештом.
У касаційних скаргах засуджений та його дружина вказували, що суд безпідставно конфіскував автомобіль, який є власністю не засудженого, а його дружини. Окрім того, у матеріалах провадження відсутні будь-які дані про те, що остання знала про незаконне використання автомобіля. При цьому апеляційний суд поділив майно подружжя, що у кримінальному провадженні є неприпустимим.
Задовольняючи вимоги касаційних скарг, Верховний Суд зазначив, що з огляду на положення ч. 1 ст. 961 та п. 4 ч. 1 ст. 962 КК спеціальна конфіскація може бути застосована до майна засудженого чи до майна іншої особи, яке використовувалося як знаряддя вчинення злочину, лише у випадках, якщо власник знав про їх незаконне використання.
Районний суд не врахував цих вимог закону, оскільки не з’ясував, хто є власником вказаного автомобіля та чи знав він про його незаконне використання.
Як убачається з матеріалів провадження, апеляційним судом було встановлено, що автомобіль на праві власності зареєстрований за дружиною, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. Також апеляційною інстанцією обґрунтовано зазначено, що прокурором у суді не було доведено, що дружина знала чи могла б знати про незаконне використання засудженим автомобіля.
Вирішуючи питання про долю речових доказів, апеляційний суд не звернув уваги на вимоги ч. 5 ст. 962 КК, якими передбачено, що спеціальна конфіскація не застосовується до грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у цій статті, які згідно із законом підлягають поверненню власнику (законному володільцю).
Посилання апеляційного суду на відсутність доказів того, що автомобіль є особистою власністю дружини засудженого (рішення суду, договір про поділ майна тощо), є неспроможними та суперечливими, оскільки цей суд встановив, що вказаний транспортний засіб зареєстрований на праві власності за його дружиною, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.
Крім того, приймаючи рішення про конфіскацію 1/2 автомобіля, колегія суддів зазначила, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, яке набуте під час шлюбу, а тому засуджений і його дружина володіють цим майном у рівних частках. Тобто, апеляційний суд у кримінальному провадженні вирішив спір про право власності на майно, поділив його з виділенням часток, що є неприпустимим. Крім цього, такі висновки апеляційного суду є передчасними, не підтверджуються наявними в матеріалах провадження доказами, які були досліджені судом. Приймаючи таке рішення, апеляційний суд залишив поза увагою вимоги ч. 12 ст. 100 КПК, якими передбачено, що спір про належність речей вирішується в порядку цивільного судочинства. Не звернув уваги апеляційний суд і на положення ст. 183 ЦК, якими визначаються речі на подільні і неподільні.
Зокрема, неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Отже, неможливо виділити Ѕ автомобіля для спеціальної конфіскації без втрати його цільового призначення.
Підготував Леонід Лазебний
