Судова практика
Не підлягають кваліфікації як наруга над тілом померлого дії, що полягали у прихованні тіла померлої дитини без наявності умислу на вчинення наруги
20 жовтня 2020 р. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 681/643/19 скасувала вирок та закрила провадження за ч. 1 ст. 297, але не зменшила покарання.
Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 135 КК – на строк 3 роки, за ч. 1 ст. 297 КК – на строк 1 рік, а на підставі ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Суд визнав особу винуватою в тому, що за викладених у вироку обставин, вона, будучи матір`ю, попри свій обов`язок піклуватися про новонароджену дитину, маючи змогу надати їй допомогу, завідомо залишила без допомоги дитину, яка перебувала в небезпечному для життя стані та була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, і це спричинило смерть останньої; крім того, вчинила наругу над тілом померлої.
У касаційних скаргах, які є аналогічними за змістом, засуджена та її захисник просили змінити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК України постановлені судові рішення, пом`якшити призначене їй покарання, обравши не пов`язане із позбавленням волі.
Верховний Суд вказав, що суд першої інстанції помилково кваліфікував дії засудженої за ч. 1 ст. 297 КК, а суд апеляційної інстанції залишив поза увагою допущену неправильність при застосуванні цієї норми матеріального права.
Наруга над тілом полягає у блюзнірстві, вчиненні аморальних, опоганюваних дій з тілом людини після її смерті (оголення вже вдягненого для поховання трупу, його ушкодження, спотворення, вчинення на ньому образливих написів, знаків, засипання сміттям тощо). Суб’єктивна сторона складу злочину характеризується умисною формою вини: особа усвідомлює образливий, опоганюваний характер своїх дій і бажає їх вчинити, тобто вона усвідомлює, що вчиненими відповідними діями зневажається пам’ять про померлого.
У цій справі суд установив, що після смерті новонародженої дитини внаслідок залишення її в небезпеці засудженою, остання вирішила приховати вчинений злочин і, реалізуючи свою мету, вивезла тіло за межі міста, де залишила у приміщенні старого вокзалу серед сміття. Водночас відповідно до відображених у вироку фактичних обставин засуджена огорнула тіло в рушники й поклала до пакетів, що не можна розцінювати як демонстрацію зневаги пам’яті про померлу людину.
Таким чином, за обставин цього кримінального провадження умисел засудженої був спрямований не на зневагу чи образливе знущання над тілом своєї новонародженої дитини, а виключно на приховання раніше вчиненого кримінального правопорушення. Тому в діянні засудженої відсутній склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 297 КК.
Отже, у цій частині Верховний Суд судові рішення скасував у порядку ч. 2 ст. 433 КПК на підставі п. 2 ст. 438 КПК, а кримінальне провадження у частині засудження за ч. 1 ст. 297 КК – закрив відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення. Зменшення за юридичним критерієм обсягу обвинувачення не впливає на зміст фактично вчиненого та кваліфікованого за ч. 3 ст. 135 КК суспільно небезпечного діяння, звідси, – і не тягне за собою пом’якшення покарання із застосуванням ст. 75 КК, про що просили скаржники.
Підготував Леонід Лазебний
