Судова практика
Недоплачені суми заробітної плати та компенсації за її несвоєчасну виплату не можуть вважатися збитками
Спір про стягнення неотриманої частини заробітної плати та щомісячного грошового утримання судді має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
5 червня 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу у справі № 686/23445/17 за позовом судді до держави України в особі УДКСУ у м. Хмельницькому, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – ДСАУ, про відшкодування збитків, завданих прийняттям неконституційного акта.
У листопаді 2017 р. суддя звернувся до суду з указаним позовом та зазначав, що з 12 лютого 2003 р. по 16 вересня 2016 р. працював на посаді судді Апеляційного суду Хмельницької області. Посилаючись на ст.ст. 56, 152 Конституції України, ст. 175 Цивільного кодексу України, вважав, що внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного акта Закону України від 28 грудня 2007 р. № 107-VI «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» йому завдано майнової шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати за період січень – травень 2008 р. у розмірі 6335,33 грн, компенсація якої з урахуванням інфляційних втрат складає 13 442,64 грн.
Крім того, відповідно до ст. 43 Закону України від 15 грудня 1992 р. № 2862-ХІІ «Про статус суддів», п. 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 р. № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», пп. 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання» та наказу голови Апеляційного суду Хмельницької області від 22 червня 2009 р. № 24/04-03 за вказаний період він мав право на отримання щомісячного грошового утримання у розмірі 84 % від заробітної плати. А тому внаслідок прийняття неконституційного акта йому завдано шкоди у розмірі 6667,25 грн у вигляді недоотриманого щомісячного грошового утримання за період із січня 2008 р. до травня 2008 р., яка з урахуванням індексу інфляції становить 14 146,95 грн.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь судді 6335,33 грн на відшкодування майнової шкоди (недоотриманий заробіток за період з січня до травня 2008 р.). Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку із внесенням Законом № 107-VI змін до ч. 4 ст. 44 Закону № 2862-XII, які Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 р. № 10-рп визнані такими, що не відповідають Конституції України, позивач недоотримав частину заробітної плати за період з 1 січня по 31 травня 2008 р. у вигляді надбавки за вислугу років, яка мала бути обрахована від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а не із розміру посадового окладу.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про відшкодування шкоди у вигляді недоотриманого щомісячного грошового утримання у розмірі 84 % від заробітної плати через відсутність підстав покладення обов`язку на державу щодо відшкодування шкоди в цій частині, оскільки така шкода не пов`язана з прийняттям неконституційного закону, а викликана існуванням спірних питань між позивачем та Апеляційним судом Хмельницької області.
Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 3 травня 2018 р. апеляційну скаргу судді задоволено, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення – стягнуто з Державного бюджету України на користь судді шляхом списання з відповідного рахунку ДКСУ 34 256,84 грн на відшкодування заподіяної йому майнової шкоди у вигляді недоотриманого доходу.
УДКСУ у м. Хмельницькому звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, яку мотивувало тим, що положення ст. 1175 ЦК України (відшкодування шкоди, завданої органом державної влади) підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. При цьому у випадках, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються неконституційними та у зв`язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню. Водночас, недоплачені суми заробітної плати та компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати не можуть вважатися збитками у розумінні ст. 22 ЦК України. Вирішення зазначеного спору відповідно до ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України належить до юрисдикції адміністративного суду.
Велика Палата Верховного Суду встановила, що суддя у позовній заяві просив відшкодувати йому збитки, завдані прийняттям неконституційного акта, у вигляді недоплаченої заробітної плати за певний період та компенсації втрати її частини внаслідок несвоєчасної виплати, недоплаченого щомісячного грошового утримання за певний період та компенсації втрати його частини у зв`язку з несвоєчасною виплатою.
Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді неотриманої частини заробітної плати та щомісячного грошового утримання, які мали бути нараховані позивачу, коли він працював суддею, тобто перебував на публічній службі, а також стягнення компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою.
З огляду на вказане, спір є таким, що виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, до чого включається і виплата заробітної плати та щомісячного грошового утримання.
Спори, пов`язані з проходженням публічної служби, розглядаються за правилами адміністративного судочинства. Порушення правил юрисдикційності спору не можна вважати формальним міркуванням у розумінні вимог ч. 2 ст. 410 ЦПК України, згідно з якою не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, що б давало можливість залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін.
Підготував Леонід Лазебний
