Судова практика
Недостовірність інформації, зафіксованої у доказах, отриманих під час кримінального провадження, не розглядається в порядку цивільного судочинства
30 червня 2020 р. Велика Палата Верховного Суду у справі №333/6816/17 скасувала рішення судів попередніх інстанцій та вказала, що доводити неналежність і недопустимість доказів позивач має у кримінальному провадженні, а не заявляючи позовні вимоги до органу, в якому працює інспектор, і до самого інспектора.
Інспектора Державної аудиторської служби України було залучено до проведення перевірки в рамках кримінального провадження, за результатами якої ним було складено довідку. На думку позивачки вжиті у довідці висловлювання були неправдивими та дали підстави вважати, що позивачка як керівник провела закупівлю товарів та уклала з порушенням чинного законодавства України низку договорів, які не мали економічного обґрунтування та призвели до витрат грошей з місцевого бюджету. На підставі відомостей згаданої довідки у необмеженого кола осіб склалася негативна думка щодо позивачки як особи, яка вчинила протиправні дії, що призвели до значних матеріальних збитків. Тому позивачка просила зобов`язати ДАС відкликати довідку.
Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову було відмовлено з тих мотивів, що хоча відомості про позивачку у довідці є такими, що не відповідають дійсності, мають негативний характер, чим порушуються особисті немайнові права позивачки, однак ці відомості не були поширені, оскільки направлені до правоохоронного органу в межах кримінального провадження.
Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував, проте, в задоволенні позову також відмовив з інших підстав. Водночас, апеляційна інстанція підстав для закриття провадження, як того просив прокурор, не побачила.
Прокуратура подала касаційну скаргу, основним аргументом якої було твердження, що вирішення питання про належність і допустимість, зокрема про достовірність, наведеної у довідці інформації як доказу у кримінальному провадженні відповідно до ст. 87 КПК України є виключною компетенцією суду під час розгляду кримінальної справи. Тому провадження у цивільній справі треба закрити.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що суди попередніх інстанцій помилково вирішили, що спірні правовідносини є цивільними, адже вони виникли з приводу збирання й оцінки на предмет належності та допустимості доказу, отриманого у кримінальному провадженні. Тому розгляд заявлених вимог як позовних не може відбуватися за правилами жодного виду судочинства. Доводити недостовірність інформації, зафіксованої у довідці, протиправність складання останньої, неналежність і недопустимість доказів позивач має у кримінальному провадженні на відповідній стадії кримінального процесу, а не заявляючи позовні вимоги до органу, в якому працює інспектор, і до самого інспектора.
На думку Великої Палати Верховного Суду, недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим.
Такі позови не підлягають судовому розгляду. У відкритті провадження за ними слід відмовляти на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, а у разі, якщо провадження було відкрите, – закривати його на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України).
Підготував Леонід Лазебний
