Connect with us

Судова практика

Негативні наслідки неодержання орендарем направленого йому звернення орендодавця покладаються на орендаря

19 травня 2020 р. Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/719/19 залишила без задоволення касаційну скаргу орендаря, який був належним чином повідомлений про припинення дії договору оренди.

Фонд державного майна України уклав із фізичною особою-підприємцем договір оренди нерухомого майна. Впродовж 3 років договір неодноразово пролонгувався доки зрештою Фонд не направив на адресу орендаря заяву про припинення чинності договору оренди у зв’язку із закінченням строку дії, і відмовою орендарю у продовженні строку дії договору оренди на наступний термін. Однак поштове повідомлення було повернуто Фонду у зв’язку із закінченням встановленого строку зберігання. Оскільки попри те, що договір оренди було припинено, орендар продовжував безпідставно користуватись державним нерухомим майном, Фонд звернувся з позовом про виселення в примусовому порядку.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, позов було задоволено в повному обсязі. Суди дійшли висновку, що відправлення позивачем повідомлення про припинення чинності договору оренди у зв’язку із закінченням строку його дії було здійснене відповідно до положень ст. 764 ЦК України та ст. 17 Закону України від 10 квітня 1992 р. № 2269-XII «Про оренду державного та комунального майна», що підтверджувалося належними та допустимими доказами.

У касаційній скарзі орендар вказував, що заява позивача не містила посилання на причини відмови в продовженні строку дії договору оренди, чим порушено переважне право скаржника як орендаря на продовження дії договору оренди, передбачене приписами ч. 3 ст. 17 Закону № 2269-XII.

Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу, дійшла висновку, що наявність відповідної заяви орендодавця та належних доказів її надсилання орендарю за наданими орендарем реквізитами відповідно до встановлених судами обставин справи свідчить про добросовісність звернення позивача до відповідача, вчинення позивачем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах на відміну від відповідача, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства.

Таким чином Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду, викладеного в постанові від 23 квітня 2019 р. у справі № 904/2997/18, зазначивши, що негативні наслідки неодержання орендарем (у тому числі фізичною особою-підприємцем) звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на орендаря (у тому числі на фізичну особу-підприємця), а факт наявності відповідної заяви орендодавця та доказів її належного надсилання орендарю свідчить про добросовісне звернення орендодавця до орендаря, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства.

Повний текст рішення

Підготував Леонід Лазебний

Судова практика

Якщо у заяві про перегляд вироку за нововиявленими обставинами є недоліки, її має бути повернуто для їх виправлення

21 липня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 219/669/19 задовольнив касаційну скаргу засудженого, якому суд першої інстанції не надав строк на усунення допущених недоліків у заяві про перегляд вироку за нововиявленими обставинами, а одразу ж повернув заяву.

Ухвалою місцевого суду, залишеною без змін апеляційним судом, засудженому повернуто його заяву про перегляд за нововиявленими обставинами вироку апеляційного суду через невідповідність її вимогам ст. 462 КПК, закінчення тримісячного строку, визначеного ч. 1 ст. 461 цього закону, та відсутність клопотання про його поновлення.

У касаційній скарзі засуджений вказував, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, безпідставно повернув його заяву, без надання строку на усунення недоліків, визначених вимогами кримінального процесуального закону.

Верховний Суд, проаналізувавши положення ст.ст. 429, 460, ч. 1 ст. 461, ч.ч. 2, 3 ст. 464 КПК, ухвалив рішення задовольнити касаційну скаргу і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

З огляду на вказані вище статті КПК суд першої інстанції встановив, що заява засудженого не відповідає вимогам ст. 462 КПК, проте всупереч положенню ст. 429 КПК  не надав заявнику строк на усунення допущених недоліків, а одразу ж повернув заяву.

Суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив про те, що заява засудженого про перегляд судового рішення стосовно нього подана після закінчення тримісячного строку, визначеного ч. 1 ст. 461 КПК, тобто повернув засудженому заяву з підстав, передбачених як ст. 462, так і ст. 461 КПК, при цьому не дотримавшись вказаних вимог кримінального процесуального закону.

Суд апеляційної інстанції на зазначене порушення уваги не звернув і безпідставно погодився з висновком суду першої інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Ухвала слідчого судді про передачу арештованого майна в управління АРМА оскарженню не підлягає

21 липня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 757/52393/19-к залишив без задоволення касаційну скаргу адвоката, який оскаржував ухвалу слідчого про визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні, на яке накладено арешт, шляхом передачі в управління АРМА.

Ухвалою слідчого судді районного суду задоволено клопотання прокурора – передано в управління за договором Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, об`єкт нерухомого майна – будівлю диспетчерської, що належить ТОВ.

Ухвалою судді апеляційного суду відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката в інтересах ТОВ на ухвалу слідчого судді з тих підстав, що вказане судове рішення в апеляційному порядку не оскаржується.

У касаційній скарзі адвокат наполягав, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою, оскільки передача майна в управління є складовою або похідною частиною арешту майна у кримінальному провадженні, а тому ухвала про визначення порядку зберігання речових доказів також підлягає апеляційному оскарженню відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК України.

Верховний Суд на підставі системного аналізу ч. 2 ст. 84, ч. 6 ст. 100, ст.ст. 307, 309 КПК дійшов висновку, що визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передачі в управління АРМА здійснюється у спеціальний спосіб, зокрема, за рішенням слідчого судді. Тому ухвала слідчого судді про визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передачі в управління АРМА, яке є речовим доказом у цьому кримінальному провадженні і на яке накладено арешт, оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Саме такий висновок зробила ОП ККС ВС 27 січня 2020 р. у провадженні № 51-620кмо19 (справа № 758/16546/18).

Доводи представника заявника про те, що неможливість оскарження власниками арештованого майна ухвали слідчого судді про визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передачі в управління АРМА потягне порушення прав цих осіб Верховний Суд визнав безпідставними, оскільки кримінальним процесуальним законом передбачено право підозрюваного або власника майна звернутися з клопотанням про скасування арешту майна або про зміну порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Відсутність однієї сторінки в наданій засудженому копії ухвали суду не є підставою для зміни чи скасування рішення

15 липня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 243/8249/17 залишив без задоволення касаційну скаргу засудженого, який міг звернутися з клопотанням про повторну видачу йому належної копії судового рішення, але не зробив цього.

Вироком міськрайонного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, особу визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.

У касаційній скарзі засуджений посилався на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просив скасувати ухвалені щодо нього судові рішення і закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, зазначав, що в копії ухвали апеляційного суду, врученої йому до відома, була відсутня третя сторінка.

Верховний Суд, перевіривши долучену до касаційної скарги копію цієї ухвали, а також матеріали судової справи, встановив, що оригінал повного тексту ухвали міститься в судовій справі та складається з восьми сторінок, де, зокрема, є і третя сторінка. Водночас у направленій засудженому копії цієї ухвали дійсно відсутня третя сторінка.

Отже, очевидно, що під час виготовлення копії ухвали працівником суду було допущено технічну помилку, в результаті якої одну з восьми сторінок не було долучено до їх загальної кількості, які надалі було сформовано, підшито, завірено та направлено засудженому, що безумовно є порушенням, однак таким, що відповідно до ст. 438 КПК не може бути підставою для зміни чи скасування судового рішення.

Крім того, засуджений після отримання такої ухвали, де була відсутня одна з її сторінок, міг звернутися з клопотанням про повторну видачу йому належної копії судового рішення, проте цього не зробив. Також після постановлення ухвали апеляційного суду засуджений неодноразово ознайомлювався з матеріалами судової справи щодо нього, зокрема, і з оскаржуваною ухвалою апеляційного суду, про що свідчить його розписка, де він вказує про ознайомлення з матеріалами справи в повному обсязі.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

Telegram