Судова практика
Неконкретний умисел та необережне ставлення до настання наслідку у виді смерті потерпілого не утворюють складу умисного вбивства
17 грудня 2019 р. Верховний Суд постановою у справі № 756/10059/17-к змінив вирок, перекваліфікувавши дії засудженого з ч. 1 ст. 115 КК (Умисне вбивство) на ч. 2 ст. 121 КК (Умисне тяжке тілесне ушкодження), оскільки умислом засудженого не охоплювалася смерть потерпілої.
За матеріалами кримінального провадження, після завдання потерпілій удару ножем у живіт, остання, відмовившись від медичної допомоги, продовжила вживати алкогольні напої ще близько пів години.
Судово-медичною експертизою було встановлено, що смерть потерпілої настала від проникаючого колото-різаного поранення у живіт з ушкодженням печінки на фоні переохолодження тіла.
Вироком суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, обвинуваченого було засуджено за ч. 1 ст. 115 КК.
У касаційній скарзі засуджений, вказував, що йому було безпідставно відмолено у повторному допиті потерпілої, свідків, а також судово-медичного експерта, твердив про відсутність умислу на вбивство потерпілої, та помилкову кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 115 КК.
Верховний Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій було хоча і правильно встановлено фактичні обставини справи, проте дано неправильну юридичну оцінку діям засудженого.
Так, ч. 1 ст. 115 КК передбачено відповідальність за умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, а ч. 2 ст. 121 КК – відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
При розрізненні цих злочинів визначальними є спрямованість умислу винного, його суб’єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю.
У цій справі заподіяне засудженим поранення не призвело до такого стану потерпілої, яке б давало засудженому підстави вважати, що він досяг злочинної мети, заподіявши смертельного поранення. При цьому засуджений мав реальну можливість продовжити заподіяння потерпілій ударів ножем у життєво важливі органи, чого не зробив, а ні потерпіла, ні інші особи, що перебували на місці скоєння злочину, не вчиняли жодних дій, які б можна було розцінити як активну протидію злочинним діям, що завадили засудженому довести свій умисел на вбивство до кінця.
З огляду на це Верховний Суд дійшов висновку, що засуджений, завдаючи одного удару ножем у живіт потерпілій, об’єктивно усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, припускав, що таким ударом буде заподіяно проникаючого ножового поранення, і передбачав можливість настання наслідків у виді завдання будь-якої за тяжкістю шкоди здоров’ю потерпілої, хоча й не конкретизував у своїй свідомості, якою саме буде така шкода. Тобто він діяв із неконкретизованим (невизначеним) умислом на заподіяння тілесних ушкоджень, а до настання смерті потерпілої від таких ушкоджень ставився необережно.
Отже, Верховний Суд частково задовольнив скаргу засудженого, вирок суду першої інстанції і ухвалу апеляційного суду змінив та перекваліфікував дії засудженого з ч. 1 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 121 КК.
Підготував Ярослав Степанніков
