Некоректне з погляду лінгвістики формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Судова практика

Некоректне з погляду лінгвістики формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду

Дата публікації:

15 вересня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 372/2583/18 скасував постанову апеляційного суду через надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння судом вимог позову.

ТОВ «ІПК» звернулось до суду з позовом до іпотекодержателя, ТОВ «Коллаба», ПАТ «РВС Банк» про визнання припиненими правовідносин іпотеки та скасування рішень про реєстрацію права власності.

Позивач вказував, що між ним і іпотекодержателем було укладено договір іпотеки, предметом якої є ресторанний комплекс, що у подальшому за його згодою поділений на окремі об’єкти нерухомого майна. Тобто склалися правовідносини іпотеки щодо семи об’єктів, переданих позивачем як забезпечення виконання зобов’язання іншої особи перед іпотекодержателем за договором позики. Відповідач став власником семи об’єктів іпотеки, також за ним зареєстровано право власності на земельну ділянку в рахунок погашення заборгованості, тому правовідносини між учасниками справи, на думку позивача, змінилися і він вважав, що правовідносини іпотеки за договором іпотеки між ним і іпотекодержателем припинились у повному обсязі відповідно до ч. 1 ст. 599 ЦК України, ст.ст. 33, 36 Закону України «Про іпотеку» щодо шести об’єктів нерухомого майна.

Читайте також: Якщо після передання в іпотеку будівлю було реконструйовано, то всі нові площі входять до предмета іпотеки

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Місцевий суд, з яким погодився й апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову з тих мотивів, що обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає визначеним цивільним кодексом способам захисту порушених прав у спірних правовідносинах.

Оскаржуватися в даному випадку можуть виключно рішення або дії державного реєстратора, які порушують права позивача, а відповідачем у справі має бути той державний реєстратор, рішення чи дії якого, на думку позивача, призвели до порушення його прав та охоронюваних законом інтересів. Разом із тим, ТОВ «ІПК» жодних позовних вимог до державних реєстраторів не заявляло.

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Читайте також: Поділ подружжям іпотечного майна, на яке звернено стягнення, не унеможливлює залучення власника виділеної частки у виконавчому провадженні як боржника

Аналіз норм ст.ст. 13, 42, 48, 50, 51, 175 ЦПК України дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими саме і виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду з позовом до відповідача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Однак встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов’язком суду, який виконується під час розгляду справи. Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов’язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі.

Читайте також: Переривання перебігу позовної давності за основним зобов’язанням не перериває перебігу позовної давності за іншим обов’язком, зокрема забезпечувальним

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 р. у справі № 823/2042/16, від 1 квітня 2020 р. у справі № 520/13067/17.

У справі, що переглядалася, спір у позивача виник саме з іпотекодержателем та банком щодо порушення останніми права власності позивача на нерухоме майно внаслідок внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію за цими особами права власності на спірні об’єкти нерухомого майна.

При цьому слід ураховувати, що некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства.

Отже, Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди, укладену на стадії виконання судового рішення, може бути оскаржено в апеляційному порядку

Опубліковано

on

От

1 листопада 2021 р. Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 2-41/2006 скасував ухвалу апеляційного суду, який необґрунтовано повернув апеляційну скаргу.

Рішенням районного суду задоволено позов стягувача до боржників про визнання будівництва самочинним, знесення самочинного будівництва, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та 1/3 частиною будинковолодіння, приведення житлового будинку до попереднього стану, визнання недійсним договору дарування кафетерію, свідоцтва про право власності, реєстраційного посвідчення, звільнення приміщень будинку

До суду від заступника начальника ВДВС надійшла мирова угода на стадії виконання рішення у вказаній справі.

Читайте також: Як відмову, так і задоволення подання державного чи приватного виконавця про обмеження у виїзді за кордон може бути оскаржено в апеляційному порядку

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Суди розглядали справу неодноразово.

Ухвалою суду першої інстанції відмовлено у затвердженні мирової угоди, укладеної в процесі примусового виконання рішення суду між стягувачем та боржниками.

Ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції повернуто з посиланням не те, що згідно з ч. 2 ст. 352 ЦПК України учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених ст. 353 ЦПК України. Оскарження ухвал суду, які не передбачені ст. 353 ЦПК України, окремо від рішення суду не допускається, зокрема і ухвали про відмову у затвердженні мирової угоди.

Читайте також: Ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів шляхом звернення до іноземного суду підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду

Розглянувши касаційні скарги стягувача та боржника, Верховний Суд вказав, що тлумачення та застосування положень ст. 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. При цьому будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду. Ухвала про відмову у затвердженні мирової угоди, укладеної на стадії виконання судового рішення, може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки, з урахуванням стадії укладення мирової угоди, особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у затвердженні мирової угоди.

Читайте також: Ухвалу суду першої інстанції щодо відмови у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна оскаржити в апеляційному порядку

У зв’язку із цим Верховний Суд відступив від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 р. у справі № 460/3535/16-ц про те, що норма п. 11 ч.1 ст. 353 ЦПК України не передбачає можливості оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в затвердженні мирової угоди.

У справі, що переглядалася, за висновком Верховного Суду апеляційний суд не врахував того, що ухвала про відмову у затвердженні мирової угоди, укладеної на стадії виконання судового рішення, може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки, з урахуванням стадії укладення мирової угоди, особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Перешкоди, зумовлені правовим режимом на тимчасово окупованій території України, є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини

Опубліковано

on

От

30 листопада 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 418/3478/19 відмовив у задоволенні касаційної скарги на рішення суду про задоволення вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Спадкоємець звернувся до суду з позовом до селищної ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, посилаючись на те, що він проживає на тимчасово окупованій території України в місті Луганськ, а тому з незалежних від нього обставин він не мав об’єктивної можливості виїхати на підконтрольну Україні територію для своєчасного оформлення документів.

Рішенням районного суду в задоволенні позову відмовлено.

Читайте також: Відповідачами у спорах про призначення додаткового строку для прийняття спадщини є не органи місцевого самоврядування, а інші спадкоємці, якщо вони є

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Постановою апеляційного суду рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову з посиланням на те, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України «Про невідкладні заходи щодо захисту прав громадян на території проведення антитерористичної операції» від 17 червня 2014 р. № 953/5 до закінчення антитерористичної операції на сході України було тимчасово призупинено: 1) проведення державної реєстрації актів цивільного стану (що нам цікаво з погляду отримання свідоцтва про смерть); 2) доступ нотаріусів до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Спадкового реєстру, що підтверджує само по собі виникнення значних перешкод у реалізації прав громадян. Тобто спадкоємці повинні були звернутись лише до нотаріусів на контрольованій Україною території із заявою про прийняття спадщини, такому зверненню як правило стало передувати звернення до суду із заявою про встановлення факту смерті на окупованій території і лише після розгляду справи судом та отримання судового рішення було можливе отримання свідоцтва про смерть спадкодавця в органах цивільного стану, що було необхідно для ініціювання відкриття спадкової справи.

Читайте також: Наявність хронічних захворювань та інвалідність самі собою не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини

Розглянувши касаційну скаргу селищної ради, Верховний Суд вказав, що правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Звертаючись до суду з позовом, спадкоємець як на поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини посилався на те, що свідоцтво про смерть матері, яка померла на тимчасово окупованій території, було отримано ним лише 20 червня 2019 р. на підставі рішення суду про встановлення факту смерті матері у місті Луганську.

Читайте також: Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини

Ураховуючи те, що у спадкоємця існували перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини, а саме – відсутність свідоцтва про смерть спадкодавця, виданого органом державної реєстрації актів цивільного стану, проте спадкоємцем вживались заходи: звернення до органів державної реєстрації про реєстрацію смерті на підставі свідоцтва, виданого органами на тимчасово окупованій території України; звернення до суду з позовом про встановлення факту смерті матері на тимчасово окупованій території України, – суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 5 грудня 2018 р. у справі № 756/2764/15-ц, оскільки суд встановив, що причини пропуску строку для прийняття спадщини є поважними.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Несвоєчасна реєстрація посвідченого заповіту в Спадковому реєстрі не зумовлює його нікчемність та не є підставою для визнання заповіту недійсним

Опубліковано

on

От

17 листопада 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 755/8776/18 залишив без задоволення касаційну скаргу позивачки, яка оспорювала заповіт з підстави, не визначеної законом для визнання заповіту недійсним.

Особа звернулася до суду з позовом до племінниці заповідача, треті особи: сільська рада, приватний нотаріус, про визнання заповіту недійсним, стверджуючи, що оспорюваний заповіт зареєстровано в Спадковому реєстрі з порушенням строку внесення – заповіт від 29 травня 2017 р. було зареєстровано в Спадковому реєстрі лише 20 листопада 2017 р., в той час як згідно з Порядком реєстрації заповітів останній мав бути внесений до Спадкового реєстру в день вчинення відповідної нотаріальної дії.

Спочатку заповідач склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом, на користь позивачки, а пізніше склав ще один заповіт, посвідчений секретарем сільської ради, за яким усе своє майно заповів племінниці.

Читайте також: Сумнів щодо спроможності заповідача усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними не є підставою для визнання складеного ним заповіту недійсним

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що оспорюваний заповіт було посвідчено уповноваженою особою, а саме секретарем сільської ради у приміщенні сільської ради; заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми та змісту, зокрема містить час та місце його посвідчення; заповіт було прочитано вголос, про що зазначено заповідачем, та підписано особисто заповідачем, що підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи, проведеної в межах розгляду даної справи.

При цьому позивачка не надала жодних належних доказів на підтвердження того, що волевиявлення заповідача під час посвідчення заповіту не було вільним і не відповідало його волі. Порушення посадовими особами органів місцевого самоврядування строку внесення відомостей щодо посвідченого заповіту до Спадкового реєстру не свідчить про те, що волевиявлення заповідача під час посвідчення заповіту не було вільним і не відповідало його волі. Вказана обставина не є визначеною законом підставою для визнання вказаного заповіту недійсним.

Читайте також: Відсутність у заповідача паспорта громадянина України не може бути підставою для визнання заповіту недійсним

Розглянувши касаційну скаргу позивачки, Верховний Суд вказав, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (ч.ч. 1 та 2 ст. 1257 ЦК України).

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом чи іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст.ст. 12511252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (ч.ч. 3 та 4 ст. 1247 ЦК України).

Читайте також: Для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину, оскільки проживав разом із спадкодавцем, проживання має бути фактичним, а не лише зареєстрованим

За висновком Верховного Суду тлумачення норм цивільного законодавства свідчить, що несвоєчасне здійснення державної реєстрації посвідченого заповіту в Спадковому реєстрі не зумовлює його нікчемність та не є підставою для оспорюваності заповіту.

Несвоєчасне подання (вже після смерті заповідача) посадовою особою органу місцевого самоврядування реєстратору заяви про реєстрацію заповіту заповідача у Спадковому реєстрі є порушенням, допущеним секретарем сільської ради, яке не впливає на волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження власним майном, а лише свідчить про недобросовісне виконання секретарем сільської ради своїх обов’язків щодо вчинення нотаріальних дій та не є умовою оспорюваності заповіту.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2022
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link