Судова практика
Ненадіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов’язання і реєстрацію обтяження унеможливлює звернення стягнення на предмет застави
2 вересня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/11051/19 відмовив у задоволенні касаційної скарги заставодержателя, який не попередив боржника про звернення стягнення на предмет застави.
ТОВ «ВЕНТУРЄ ІНВЕСТ» звернулося до суду з позовом до ТОВ «ПРІНТ ІНЖІНІРІНГ», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача – Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк», про стягнення грошових коштів.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ПАТ АБ «Укргазбанк», як заставодержателем, з депозитного рахунку позивача, як заставодавця, на підставі договору застави майнових прав в рахунок погашення заборгованості відповідача за кредитними договорами були списані грошові кошти. Свої зобов`язання за кредитними договорами відповідач перед позивачем, як новим кредитором, не виконав.
Рішенням господарського суду позов задоволено. Апеляційним судом рішення скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові у зв’язку з тим, що звернення стягнення на предмет застави пов`язується саме з реєстрацією у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження та спливом тридцяти денного строку для добровільного виконання боржником свого зобов`язання. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави. Вказані вимоги є імперативними і не виконуються на розсуд стягувача.
У касаційній скарзі ПАТ АБ «Укргазбанк» зазначало, що суд апеляційної інстанції застосував вимоги Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» без урахування вимог ст. 20 Закону України «Про заставу» та положень п. 4.5, 4.9 договору застави.
Верховний Суд вказав, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 23, ст. 24, ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника та зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.
Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» пов’язує подальші дії стягувача не лише з виконанням чи невиконанням боржником вимоги усунути порушення зобов’язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу, й установлює відповідний строк для такого виконання — протягом 30 днів (ч. 2 ст. 28 зазначеного Закону), та пов’язує початок спливу цього строку з моментом реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов’язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.
Тобто ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов’язання та реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють подальше вчинення банком дій, спрямованих на звернення стягнення на предмет застави.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали цієї справи не містять доказів того, що заставодержатель (третя особа у справі) дотримався зазначених імперативних вимог Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та умов договору застави, які згідно з положеннями ст. 629 ЦК України є обов’язковими для виконання сторонами.
З огляду на викладене Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про помилковість висновку місцевого господарського суду про те, що позивач набув прав кредитора стосовно відповідача у зв’язку з погашенням ним заборгованості за кредитними договорами за рахунок застави, оскільки дії зі списання коштів з рахунку позивача були вчинені банком як заставодержателем, з порушенням вищезазначених вимог законодавства та умов договору застави.
Підготував Леонід Лазебний
