Судова практика
Неприпустимим є звільнення від відбування покарання з випробуванням засудженого, який вчинив 23 епізоди незаконного переправлення осіб через державний кордон
22 серпня 2024 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 452/1336/23 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який посилався на необґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про неможливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі.
Вироком міськрайонного суду особу засуджено за ч. 2 ст. 332, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 368-3 КК України.
Місцевий суд, урахувавши обставини вчинених кримінальних правопорушень, ставлення засудженого до скоєного, усвідомлення ним своєї вини, а також, узявши до уваги дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що останній добровільно перерахував на потреби ЗСУ грошові кошти в розмірі 107360 грн, дійшов висновку про можливість звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Апеляційним судом вирок в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким фігуранта засуджено до позбавлення волі на строк 5 років та штрафу.
У касаційній скарзі захисник зазначав, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи вирок місцевого суду, не звернув уваги на висновки місцевого суду в частині необхідності звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням.
Верховний Суд вказав, що під час вирішення питання щодо застосування положень ст. 75 КК України суд враховує: тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи.
У мотивувальній частині свого вироку суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд, приймаючи рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, не надав об’єктивної оцінки тяжкості злочинів, ступеню їх суспільної небезпеки, їх наслідкам та іншим обставинам справи.
Читайте також: Звільнення від відбування покарання з випробуванням особи, яка ухилилася від мобілізації, демотивує інших військовозобов’язаних
На обґрунтування своїх висновків суд апеляційної інстанції, посилаючись на обставини справи, вказав, що засуджений, будучи службовою особою, шляхом підроблення документів не тільки сприяв незаконному переправленню осіб через державний кордон, учинивши 23 епізоди злочинів, передбачених ч. 2 ст. 332 та ч. 1 ст. 366 КК України, а й з корисливих мотивів, діючи з прямим умислом на незаконне збагачення, свідомо погодився отримати від іншої особи обіцяну неправомірну вигоду в сумі 1000 доларів США для себе за сприяння в наданні дозволу на виїзд за кордон і внесення персональних даних останнього до інформаційної системи «Шлях», учинивши таким чином злочин, передбачений ч. 3 ст. 368-3 КК України.
Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що кількість епізодів злочинної діяльності та обставини, за яких засуджений вчинив злочини, передбачені ч. 2 ст. 332, ч. 1 ст. 366 КК України, свідчать про підвищену суспільну небезпеку як злочинів, так і особи обвинуваченого, особливо з огляду на запроваджений в Україні воєнний стан та необхідність забезпечення встановленого порядку перетину державного кордону України й обороноздатності держави.
Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що звільнення від відбування покарання з випробуванням є неправильним застосуванням кримінального закону, яке виразилось у неправильному звільненні обвинуваченого від відбування покарання.
Враховуючи ці обставини, Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду і залишив касаційну скаргу захисника без задоволення.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
