Судова практика
Невідкриття медичних документів стороні захисту не є істотним порушенням вимог КПК, якщо сторона про надання доступу не клопотала
27 січня 2020 р. Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 754/14281/17 відмовила в задоволенні касаційних скарг засудженого та захисника на вирок, ухвалений на основі висновку медичної експертизи, через ненадання доступу до документів, які досліджував експерт.
Вироком районного суду особу визнано винуватою у вчиненні порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження та засуджено за ч. 1 от. 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Апеляційний суд змінив вирок, пом`якшив особі основне покарання, обравши його із застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн.
У спільній касаційній скарзі захисник та засуджений просили скасувати згадані судові рішення, а кримінальне провадження закрити за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення або через невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпання можливості їх отримати. Мотивували свої вимоги тим, що стороні захисту не було відкрито медичних документів, на яких ґрунтується висновок судово-медичного експерта. Також, за їхніми твердженнями, указані документи слідчий отримав незаконно, а отже є сумнівною і допустимість зазначеного висновку.
Відмовляючи у задоволенні цих вимог Верховний Суд зазначив, що на підставі ст.ст. 3, 56 КПК потерпілий є стороною кримінального провадження і має право подавати докази не тільки суду, але й і слідчому. Крім того, за правилами ч. 2 ст. 84 КПК показання потерпілого є процесуальним джерелом доказу.
Отже, виходячи із законодавчих норм, потерпілий наділений правом безпосередньо надавати слідчому медичні документи на підтвердження фактів, які стосуються завданої злочином шкоди його здоров’ю, а слідчий зобов’язаний прийняти ці документи для виконання завдань кримінального провадження та з’ясування всіх обставин, що згідно зі ст. 91 КПК належать до предмета доказування, у тому числі шляхом призначення судово-медичної експертизи за медичною карткою, отриманою від указаної сторони.
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 242 КПК призначення експертизи для встановлення ступеня тяжкості та характеру тілесних ушкоджень є обов’язковим. Якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта на підтвердження винуватості особи, саме цей висновок з детальним аналізом медичної документації має бути відкритий стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПК.
Водночас захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт. За відсутності такого клопотання, з урахуванням ст. 22 КПК слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження правом на відкриття їй також і медичної документації.
Таким чином, у наведеній ситуації, зважаючи на ст.ст. 22, 290, 412 КПК у їх взаємозв’язку, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону було би невідкриття слідчими органами стороні захисту саме висновку експерта, що могло потягнути за собою визнання його недопустимим доказом на підставі ст. 87 КПК.
Однак, безспірно встановлена свідома добровільна мовчазна відмова сторони захисту від реалізації права заявляти клопотання про надання доступу до документів, які досліджував експерт, автоматично не ставить під сумнів допустимість висновку цього експерта. Більш того, таке право може бути реалізовано під час судового чи апеляційного розгляду кримінального провадження, що не суперечить меті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Верховний Суд встановив, що під час ознайомлення в порядку ст. 290 КПК з матеріалами досудового розслідування, в тому числі з даними проведеної експертизи, сторона захисту не порушувала питання про надання їй доступу до медичної документації, за результатами дослідження якої експертом було сформовано висновки. При цьому в ході судового розгляду захисник, посилаючись на те, що не оспорює згаданих висновків, відмовився від свого клопотання про призначення додаткової судово-медичної експертизи та заперечив необхідність допиту експерта.
Про ненадання на ознайомлення медичних документів захисник заявив лише під час судових дебатів. Тому було відновлено судове слідство, допитано потерпілу, яка підтвердила факт добровільної передачі слідчому медичних документів, а прокурором також надано їх стороні захисту для ознайомлення. З’ясувавши, що документи слідчий отримав і передав експерту у спосіб, передбачений законом, місцевий суд, з яким погодився апеляційний, відхилив доводи сторони захисту про істотне порушення вимог вказаного Кодексу через незастосування заходів забезпечення кримінального провадження.
З огляду на викладене аргументи засудженого та захисника в касаційній скарзі про недопустимість як доказу висновку експерта через невідкриття на стадії виконання ст. 290 КПК медичних документів, на яких ґрунтується експертне дослідження, Верховний Суд визнав неприйнятними.
Підготував Леонід Лазебний
