Судова практика
Невиконання матір’ю обов’язку з утримання дитини є підставою для стягнення аліментів на користь дитини та відшкодування завданої їй моральної шкоди
21 квітня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 2-3897/10 вказав, що обмеження права учасників сімейних відносин на відшкодування моральної шкоди лише випадками, передбаченими п. 6 ч. 2 ст. 18 СК України, істотно звужує їх право на захист.
Батько дитини звернувся до суду із позовом до матері дитини про стягнення аліментів на утримання дитини-інваліда, відшкодування моральної завданої їй шкоди.
В позові вказав, що відповідачка, залишивши сина в пологовому будинку, не займалася його вихованням, не цікавилася його життям, не брала участі в матеріальному забезпеченні, через що її було позбавлено батьківських прав. Позивач змушений весь час доглядати дитину, що позбавляє його можливості працювати, а відповідачка ухиляється від сплати аліментів, тоді як має значні статки, бо купляє коштовне майно, має грошові кошти від продажу нерухомого майна, відпочиває за кордоном.
Також посилаючись на положення ст.ст. 23, 1167 ЦК України зазначав, що в результаті протиправної поведінки відповідачки малолітній дитині була завдана моральна шкода, яка полягає у тривалих душевних хвилюваннях, викликаних порушенням її прав.
Рішенням районного суду позов задоволено частково. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що спірні правовідносини регулюються нормами СК України, які у даному випадку не допускають стягнення моральної шкоди. Посилання позивача на приписи ст. 1167 ЦК України суд вважав хибними, оскільки між сторонами виник спір з приводу стягнення аліментів, а не завданої шкоди.
Постановою апеляційного суду рішення районного суду скасовано та ухвалено нове, яким стягнуто із матері на користь батька аліменти та завдану моральну шкоду.
Розглянувши касаційну скаргу відповідачки, Верховний Суд вказав, що аналіз ст. 8 СК України та ч. 1 ст. 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України можуть субсидіарно застосовуватися для регулювання сімейних відносин.
З огляду на різноманітність суспільних відносин було б некоректним вважати, що право на відшкодування моральної шкоди у сімейних відносинах підлягає обмеженню лише вказаними у Сімейному кодексі України шістьма випадками або має бути прямо передбачено у договорі між учасниками сімейних відносин, при тому, що наприклад, у цивільних правовідносинах компенсація моральної шкоди внаслідок порушення права особи, за загальним правилом, може відбуватися у випадку її спричинення незалежно від наявності спеціальних норм (ст.ст. 16, 23 ЦК України, пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 р. у справі № 216/3521/16-ц), а у трудових – у випадку порушення законних прав працівника, які призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (ст. 237-1 Кодексу законів про працю України).
Обмеження права учасників сімейних відносин на відшкодування моральної шкоди лише випадками, передбаченими п. 6 ч. 2 ст. 18 СК України, істотно звужує їх право на захист, і не може вважатися таким, що відповідає справедливості, добросовісності та розумності, як загальним засадам цивільного законодавства і засадам регулювання сімейних відносин (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, ч. 9 ст. 7 СК України).
Отже, вказані у Сімейному кодексі України випадки (ст.ст. 49, 50, 157, 158, 159, 162) можливо розглядати як перелік діянь, що беззаперечно тягнуть за собою виникнення моральної шкоди. Натомість це не виключає можливості відшкодування такої шкоди, у разі її належного доведення, і в інших випадках порушення прав учасників сімейних відносин.
Відповідно до ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
В даному випадку вираз «відповідальності, встановленої законом» не обмежується застосуванням до правопорушника виключно наслідків, передбачених Сімейним кодексом України, та видом такої відповідальності може бути, у тому числі, покладення на особу обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду (за умови її доведення), яка згідно п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
В силу свого віку та рівня розуміння, дитина здатна усвідомити протиправний характер діянь матері, які стали підставою для позбавлення її батьківських прав та відчувати душевні страждання пов`язані із цими діяннями. Очевидно, що усвідомлення того факту, що рідна мати залишила сина та відмовилась від нього, завдає йому душевних страждань, які ще більш загострюються на фоні наявних у дитини захворювань.
Отже, апеляційний суд правильно визнав доведеним факт завдання моральної шкоди дитині, проте з урахуванням вимог розумності й справедливості Верховний Суд зменшив розмір моральної шкоди, а в іншій частині залишив резолютивну частину без змін.
Підготував Леонід Лазебний
