Судова практика
Невиконання одним з батьків судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим дає підставу для позову про її відібрання і повернення за попереднім місцем проживання
15 серпня 2023 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 742/2468/22 залишив без задоволення касаційну скаргу батька дитини, який не виконав рішення суду щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матір’ю.
Матір дитини звернулася до суду із позовом до батька дитини про відібрання дитини та повернення у місце її проживання, вважаючи, що небажання відповідача добровільно повернути малолітню дитину матері, на користь якої органом опіки та піклування прийняте відповідне рішення, а в подальшому і судовим рішенням визначено місце проживання дитини з матір’ю, є підставою для захисту прав в порядку, визначеному ст. 162 СК України.
Рішенням міськрайонного суду, залишеним без змін апеляційним судом, позов задоволено з тих мотивів, що підстав, які б перешкоджали поверненню дитини матері не встановлено, а небажання відповідача добровільно виконувати рішення суду щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матір’ю та відсутність законодавчого врегулювання примусового виконання рішення суду в цій частині, є підставою для захисту прав позивачки в порядку, визначеному ст. 162 СК України.
У касаційній скарзі представник відповідача наголошував, що суди безпідставно розглянули спір по суті за відсутності письмового висновку органу опіки та піклування щодо розв`язання спору про відібрання дитини. Стверджував, що позивачем не було надано доказів на підтвердження того, що місце проживання дитини було визначення з нею, а відповідач самовільно його змінив.
Верховний Суд вказав, що відповідно до ч. 1 ст. 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров’я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
Встановивши, що відповідач добровільно не виконує рішення суду щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матір’ю, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для захисту прав позивача в порядку, визначеному ст. 162 СК України. Доказів, що повернення дитини за місцем проживання матері створює загрозу життю та здоров’ю дитини або негативно впливатиме на її розвиток відповідач не надав і судами таких обставин не встановлено.
Верховний Суд погодився з такими висновками, оскільки невиконання одним з батьків судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків, яке набрало законної сили, відсутність законодавчого врегулювання примусового виконання рішення суду про визначення місця проживання дитини, є підставою для захисту прав позивача у порядку, визначеному ст. 162 СК України.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 лютого 2020 р. у справі № 742/1593/19, від 26 лютого 2020 р. у справі № 650/1631/19, від 30 березня 2021 р. у справі № 753/24507/18, від 3 травня 2018 р. у справі № 350/1258/17, від 1 серпня 2018 р. у справі № 592/9104/17-ц, від 26 травня 2021 р. у справі № 241/638/20, від 27 липня 2022 р. у справі № 475/431/21.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
