Судова практика
Невирішення питання про розподіл процесуальних витрат не може бути єдиною підставою для скасування судового рішення
17 червня 2020 р. Велика Палата Верховного Суду у справі № 598/1781/17 відмовила в задоволенні касаційної скарги потерпілого на рішення судів, якими йому відмовлено в задоволенні вимог про компенсацію витрат на правову допомогу.
Особу було визнано винною у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, та на підставі ч. 1 ст. 49 КК звільнено від кримінальної відповідальності, а провадження у справі закрите, оскільки з дня вчинення особою злочину минуло більше як два роки.
Місцевий суд залишив без розгляду заяву потерпілого про стягнення витрат на правову допомогу, зазначивши, що потерпілим та його представником не представлені докази, що вказані кошти були сплачені у встановленому законом порядку на відповідні рахунки юридичної консультації з відрахуванням обов’язкових платежів, передбачених законодавством України. Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції, вказавши, що таке рішення не є перешкодою для вирішення цього питання у порядку цивільного судочинства.
У касаційній скарзі потерпілий просив скасувати рішення у зв`язку з тим, що вони обмежують його право на відшкодування витрат, які він поніс внаслідок захисту своїх прав у кримінальному провадженні.
Велика Палата Верховного Суду підтримала власну правову позицію, викладену у постанові від 21 листопада 2018 р. у справі № 462/6473/16-ц, вказавши, що процесуальні витрати, понесені у кримінальному провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову до обвинуваченого. Такі витрати повинні бути розподілені судом у межах розгляду того кримінального провадження, у ході розгляду якого вони виникли.
Також Велика Палата дійшла висновку, що кримінальний процесуальний закон не обмежує можливість вирішення питання розподілу процесуальних витрат, зокрема витрат на правову допомогу, виключно обвинувальним вироком. Суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті. Очевидно, що, звільняючи особу від кримінальної відповідальності, суд або суддя має вирішити питання про скасування чи зміну запобіжного заходу, речові докази, розподіл процесуальних витрат тощо. Отже, це питання може бути вирішене й ухвалою суду.
Колегія вказала на положення ст. 438 КПК, якими визначено підстави для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи судом касаційної інстанції. З наведених положень випливає, що невирішення питання про розподіл процесуальних витрат судами першої або ж апеляційної інстанцій не може бути підставою для скасування судового рішення у зв’язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Залишення без розгляду питання про розподіл процесуальних витрат не є істотним порушенням вимог КПК, не впливає на вирішення питання кримінально-правової кваліфікації, доведеності винуватості, призначення покарання та не може бути єдиною підставою для скасування прийнятих судових рішень.
Водночас Велика Палата Верховного Суду вказала, що потерпілий може повторно звернутися із відповідним клопотанням до суду першої інстанції з метою вирішення питання про розподіл процесуальних витрат.
Підготував Леонід Лазебний
