Судова практика
Невизнання права користування земельною ділянкою особою, яка не є стороною договору емфітевзису, не впливає на обсяг прав і обов’язків власника ділянки
Спір між юридичними особами про визнання права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб на підставі договорів емфітевзису, укладених з власниками таких земельних ділянок, має розглядатися в порядку господарського судочинства
26 березня 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу у справі № 922/980/18 за позовом Фермерського господарства «Фортуна 2017» до Приватного сільськогосподарського підприємства «Нове життя» про визнання права користування земельною ділянкою.
За матеріалами справи, у квітні 2018 р. ФГ «Фортуна 2017» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до ПСП «Нове життя» про визнання права користування земельними ділянками розташованими та про зобов’язання відповідача не вчиняти будь-яких дій, що можуть порушувати це право користування. Позов мотивовано тим, що право користування зазначеними земельними ділянками виникло в позивача на підставі договорів емфітевзису, укладених між ним і фізичними особами – власниками цих земельних ділянок.
Господарський суд Харківської області закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, пославшись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16 травня 2018 р. у справі № 911/4111/16 (провадження № 12-69гс18), та зазначив, що оскільки предметом спору в цій справі є визнання права користування земельними ділянками, яке виникло на підставі договорів емфітевзису, укладених між фізичними особами (власниками цих земельних ділянок) та позивачем, то такий спір безпосередньо стосується прав і обов’язків фізичних осіб та не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Харківський апеляційний господарський суд ухвалу скасував і направив справу для продовження розгляду до Господарського суду Харківської області, мотивуючи рішення тим, що в цій справі не оспорюється правомірність укладених договорів емфітевзису між позивачем і фізичними особами (власниками земельних ділянок), тому предмет спору не впливає на права та обов’язки цих фізичних осіб, а стосується дій відповідача щодо невизнання зазначеного права користування земельними ділянками позивача, тобто такий спір за суб’єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Відповідач у своїй касаційній скарзі просив скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду та залишити в силі ухвалу Господарського суду Харківської області, якою закрито провадження у цій справі.
Під час розгляду цієї справи Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що предметом спору в цій справі є визнання судом права користування позивача (юридичної особи) земельними ділянками для сільськогосподарських потреб на підставі договорів емфітевзису, укладених ним з фізичними особами – власниками цих земельних ділянок, з огляду на невизнання такого права відповідачем (юридичною особою).
Вирішення спору стосовно визнання права користування емфітевта (землекористувача) земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на підставі договору емфітевзису у разі невизнання такого права особою, яка не є стороною цього договору, не впливає на обсяг прав і обов’язків власника щодо відповідної земельної ділянки, оскільки предмет такого спору не стосується ані правомірності набуття ним відповідної земельної ділянки, ані правомірності укладеного із землекористувачем договору емфітевзису.
За матеріалами справи, спірні правовідносини виникли між юридичними особами, які одночасно претендують на користування одними й тими самими земельними ділянками. При цьому фізичні особи (власники відповідних земельних ділянок) не є відповідачами у цій справі. Тому цей спір жодним чином безпосередньо не стосується цивільних прав та законних інтересів фізичних осіб, а його вирішення може безпосередньо вплинути лише на права та законні інтереси сторін спірних відносин, якими є юридичні особи.
Так само й судові рішення, ухвалені в цій справі, не мають преюдиційного значення щодо обсягу прав та законних інтересів відповідних фізичних осіб (власників відповідних земельних ділянок), які не беруть участі у цій справі, оскільки ч. 4 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, оскільки предмет цього спору не впливає на права та обов’язки фізичних осіб (власників земельних ділянок), а стосується дій відповідача щодо невизнання права користування земельними ділянками позивачем, такий спір не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, а за суб’єктним складом сторін відноситься до юрисдикції господарських судів.
Підготував Леонід Лазебний
