Connect with us

Судова практика

Норма, якою визначається стаж роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, не стосується стажу роботи, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді

До стажу роботи, який дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, не входить стаж роботи на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ та на посаді помічника голови суду.

23 вересня 2019 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув в письмовому провадженні адміністративну справу № 428/13509/16-а (провадження № К/9901/34193/18) за позовом судді до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 січня 2017 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 р.

Суддя звернулася до Сєвєродонецького міського суду Луганської області із позовом до Управління Пенсійного фонду України про визнання неправомірним та скасування рішення в частині зарахування стажу роботи на посаді судді при призначенні (перерахунку) та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 86% згідно, зобов`язання призначити та нарахувати щомісячне довічне грошове утримання з 4 жовтня 2016 р. в розмірі 90 % грошового утримання судді на відповідній посаді без обмеження граничного розміру, виходячи зі стажу роботи – 28 років 1 місяць 7 днів, з врахуванням фактично виплачених сум судді у відставці.

Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії УПФУ в частині зарахування стажу роботи на посаді судді при призначенні (перерахунку) та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 86%, зобов`язано відповідача призначити та нарахувати судді щомісячне довічне грошове утримання з 4 жовтня 2016 р. в розмірі 90 % грошового утримання судді на відповідній посаді з урахуванням фактично виплачених сум без обмеження граничного розміру, виходячи зі стажу роботи – 28 років 01 місяць 7 днів.

Задовольняючи позов частково, суди дійшли висновку, що законодавством, яке діяло до моменту набрання чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. 2453-VI, було передбачено для суддів судів загальної юрисдикції зарахування стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, крім часу роботи на посадах суддів, – час роботи на посадах слідчих, прокурорських працівників, а також інших працівників, яким законом передбачені такі ж пільги.

За результатами розгляду касаційної скарги відповідача Верховного Суду зазначив, що відповідно до п. 25 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. № 2453-VI.

За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Частиною 3 ст. 141 Закону № 2453-VI в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №1-8/2016 визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

Пунктом 11 Перехідних положень Закону № 2453-VI (в редакції, чинній до 28 березня 2015 р.) передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

З аналізу зазначених вище правових норм вбачається, що до стажу роботи, який дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, не входить стаж роботи позивача на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ та на посаді помічника голови суду.

Суди помилково застосовували до спірних правовідносин ч. 6 ст. 44 Закону України «Про статус суддів», як на підставу для часткового задоволення позову, оскільки зазначена норма не врегульовує спірні правовідносини, а саме, не визначає перелік посад, робота на яких входить до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання.

Частина 6 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» передбачає, що для суддів судів загальної юрисдикції до стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, крім часу роботи на посадах суддів, зараховується час роботи на посадах слідчих, прокурорських працівників, а також інших працівників, яким законом передбачені такі ж пільги.

Тобто, зазначена норма стосується визначення стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, однак жодним чином не врегульовує питання стажу роботи, який дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання.

Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що управління пенсійного органу при призначенні позивачу щомісячного довічного грошового у розмірі 86 відсотків від розміру заробітної плати судді (виходячи із стажу роботи на посаді судді 23 роки 6 місяців 13 днів), діяло правомірно з дотриманням вимог законодавства.

Враховуючи викладене, колегія Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову судді до Управління Пенсійного фонду України в м.   Сєвєродонецьку Луганської області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

Леонід Лазебний

Рішення в ЄДРСР.

Судова практика

Поновлення процесуальних строків на відкриття апеляційного провадження

Євген МОРОЗОВ,
адвокат

Особливості вирішення питання прийняття скарги судом апеляційної інстанції у разі подання останньої після закінчення процесуальних строків.

Двадцятого вересня цього року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/18888/18, адміністративне провадження № К/9901/20983/19 (ЄДРСРУ № 84405600) досліджував питання щодо особливості вирішення питання прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції у разі подання такої скарги після закінчення процесуальних строків. Правила вирішення питання прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції в разі подання такої скарги після закінчення строків, установлених статтею 295 цього кодексу, передбачені частиною третьою статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України).

Відповідно до цієї статті, апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Пунктом 4 частини першої статті 299 КАС України передбачено, що якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі. Тобто, з аналізу наведених положень процесуального закону вбачається, що якщо апеляційна скарга подана після закінчення строку, установленого статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, й особа не порушує питання про поновлення такого строку, суддя-доповідач залишає апеляційну скаргу без руху, а особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Якщо особа звернулась із заявою про поновлення строку апеляційного оскарження протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху суд апеляційної інстанції має оцінити наведені в такій заяві підстави і визнати їх поважними чи неповажними. Якщо наведені в заяві про поновлення строку підстави суд апеляційної інстанції визнав неповажними закон надає особі право звернутися із заявою, в якій вказати інші підстави для поновлення строку апеляційного оскарження.

У даній справі суд апеляційної інстанції визнав наведені скаржником у заяві про поновлення строку апеляційного оскарження підстави неповажними, однак у порушення вимог частини третьої статті 298 КАС України, позбавив відповідача права звернутися з заявою із зазначенням в ній інших підстав для поновлення такого строку, відмовивши у відкритті апеляційного провадження. З огляду на викладене, Верховний суд вважає за правильне скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження з направленням справи до апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду, в ході якого питання про прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції має бути вирішено у порядку, передбаченому частиною третьою статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України.

Висновок

Якщо скаржником пропущено процесуальний строк на подання апеляційної скарги та не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, суддя-доповідач залишає апеляційну скаргу без руху, а особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, і якщо наведені в заяві про поновлення строку підстави суд апеляційної інстанції визнає неповажними закон надає особі право звернутися із заявою, в якій вказати інші підстави для поновлення строку апеляційного оскарження. І тільки після цього апеляційна інстанція має право відмовити у відкритті провадження.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Повернення надмірно сплаченого податку

Євген МОРОЗОВ,
адвокат

Повернення надмірно сплаченого податку, або зарахування переплати в рахунок майбутніх платежів та/або погашення податкової заборгованості з іншого податку.

Першого жовтня цього року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/18424/18, адміністративне провадження № К/9901/23682/19 (ЄДРСРУ № 84634597) досліджував питання щодо повернення надмірно сплаченого податку на прибуток на рахунок платника або зарахування в рахунок майбутніх платежів по податкам та зборам. У рамках вищевказаної справи суди попередніх інстанцій дій шли висновку про те, що оскільки платник податків звернувся із заявами про повернення переплати з податку на прибуток після спливу строку, встановленого статтею 102 Податкового кодексу України, то в задоволенні позову слід посилаючись, висновуючись при цьому на системний аналіз положень підпункту 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 ПКУ, за приписами якого надміру сплачені грошові зобов’язання це суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов’язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату та приписів підпункту 17.1.5 пункту 17.1 статті 17 цього кодексу, за якими платнику податків надано право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Суди попередніх інстанцій також покликалися на положення пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України, відповідно до яких джерелами самостійної сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, в тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит) та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів та положень пунктів 43.1, 43.2 статті 43 цього кодексу, за якими помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов’язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності в такого платника податкового боргу. В разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов’язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Аналіз наведених норм зумовив висновок судів попередніх інстанцій про те, що у відповідності до пунктів 43.3, 43.4 статті 43 Податкового кодексу України встановлено, що обов’язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов’язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов’язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності в платника податків рахунку в банку.

У силу вимог пункту 43.5 статті 43 Податкового кодексу України, контролюючий орган не пізніше ніж за п’ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів протягом п’яти робочих днів, здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань платникам податків здійснюється з бюджету, в який такі кошти були зараховані (пункт 43.6 статті 43 Податкового кодексу України). Порядком взаємодії територіальних органів Міністерства доходів і зборів України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов’язань, затвердженого спільним наказом Міністерства доходів і зборів України та Міністерства фінансів України від 30 грудня 2013 року № 882/1188 (далі по тексту – Порядок), що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов’язань у випадках, передбачених законодавством, здійснюється виключно на підставі заяви платника податку (за винятком повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку на доходи фізичних осіб, які розраховуються органом Міндоходів на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку), яка може бути подана протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Заява подається платником податку до органу державної податкової служби за місцем перебування на податковому обліку в довільній формі.

За змістом пунктів 9, 10 Порядку надані податковим органом висновки про повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов’язань реєструються територіальними органами Державного казначейства в Журналі обліку висновків, який ведеться в електронному вигляді. На підставі отриманих висновків органи Державного казначейства України здійснюють повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов’язань у визначеному законодавством порядку, а саме згідно з Порядком повернення кош тів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787.

Відтак, платник податків у наданий законодавством строк (1095 днів) має право звернутися до контролюючого органу із заявою про повернення помилково та/або надмірно сплачених платежів. Родзинкою в цій справі є те, і Верховний Суд на цьому наголосив, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, обмежившись виключно наявністю факту спливу строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 Податкового кодексу України для повернення шляхом стягнення надміру сплачених грошових зобов’язань на розрахунковий рахунок позивача, залишивши при цьому поза увагою дослідження бездіяльності податкового органу стосовно розгляду заяв позивача та можливості використання суми переплати податку на прибуток (авансових внесків) на погашення податкової заборгованості з цього та іншого податків, тобто можливості використання позивачем активу як джерела сплати його заборгованості.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

АРМА таки виграло справу у податкових махінаторів

Першого жовтня Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою було вирішено справу щодо правомірності продажу партії зерна, здійсненої Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (скорочено — Агентство з розшуку та менеджменту активів або АРМА). Спір завершився перемогою останнього, але дії його працівників у даній ситуації важко назвати бездоганними. Саме тому, напевне, основною причиною прийнятого рішення була та обставина, що їх опонент обрав неналежний спосіб захисту своїх прав.

Зерно з необлікованих площ

Ця історія почалася у 2016 ро – ці, коли працівники слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби в Полтавській області викрили доволі масштабну схему ухилення від сплати податків під час придбання зерна у сільськогосподарських підприємств і його експорті за кордон, а також реалізації на внутрішньому ринку України. Як написано в офіційній постанові, з 2016 року на території Полтавської, Дніпропетровської, Миколаївської та інших областей України діє злочинна група осіб, члени якої за попередньою змовою між собою створили та придбали фіктивні підприємства, використовують їх реквізити з метою прикриття власної незаконної діяльності із придбання, зберігання, транспортування та збуту за готівкові кошти сільськогосподарської продукції. На думку слідчих, зловмисники наперед знали, що придбане зерно вирощене на необлікованих площах сільськогосподарських виробників та фактично придбане в останніх за готівку без відображення в бухгалтерському обліку та податковій звітності.

При цьому правоохоронці зазначали, що члени злочинного угрупування мають стійкі корупційні зв’язки в органах митної, податкової служб і залізниці, що дозволяє безперешкодно проводити експортні операції з використанням документів фіктивних суб’єктів господарської діяльності. Особливої уваги заслуговує така фраза, викладена в текстах численних судових ухвал: «Придбана за готівку сільськогосподарська продукція завозиться до елеваторів, підконтрольних вказаній групі осіб, та які задіяні в злочинній схемі незаконної закупівлі зернової продукції, по документам як власність фіктивних підприємств». Справа в тому, що в мотивувальній частині наводився доволі розлогий перелік цих елеваторів, з назв яких одразу ж можна було зрозуміти, що йдеться про агрохолдинг «Кернел», який контролює колишній депутат Верховної Ради від Партії регіонів Андрій Веревський. Втім жодних прізвищ оприлюднено не було. Також варто зазначити, що протягом трьох років розслідування даного кримінального провадження судами було постановлено три сотні процесуальних ухвал і жодного вироку.

У числі інших слідчих дій 29 листопада 2017 року було проведено обшук у приміщенні, що належить товариству з обмеженою відповідальність «Кононівський елеватор», розташованому в місті Хорол Полтавської області, де було виявлено 134 тонни кормової кукурудзи, а також документи, які мали свідчити, ніби ця партія зерна належить іншому ТОВ, яке називається «Фірма «Союз-Європа». Оскільки в правоохоронців були вагомі підстави вважати, що папери насправді липові, а кукурудза придбана в незаконний спосіб, на неї ухвалою слідчого судді Київського районного суду Полтави було накладено арешт, а обов’язки щодо збереження цього майна було покладене на адміністрацію елеватора.

Проте остання оскаржила цей вердикт, зазначивши, що не зобов’язана безкоштовно забезпечувати належне зберігання товару, який має властивість псуватися, а тому Апеляційний суд Полтавської області постановою від 28 грудня 2017 року трохи переграв це рішення, поклавши згадані вище обов’язки на АРМА. В резолютивній частині було написано «передати зерно кукурудзи в кількості 134 тон для здійснення заходів управління ним з метою забезпечення його збереження» — запам’ятайте цю фразу, до неї ще доведеться повернутися.

Потрібні або згода власника, або рішення суду

А тепер підходимо до суті подій. 19 березня 2018 року Державним підприємством «Сетам» на замовлення АРМА були проведені електронні торги з продажу цієї партії зерна, переможцем яких стало ТОВ «ЮРС Груп», а через тиждень, 26 березня, між ним і АРМА було укладено договір купівлі-продажу 134 тонн кормової кукурудзи за 500 тисяч грн. З одного боку такий крок викликає подив, адже зерно не було конфісковане за вироком суду і навіть враховуючи арешт, воно продовжувало перебувати у власності Фірми «Союз Європа», якою б фіктивною вона не була. Тож не дивно, що це товариство подало до Господарського суду Києва позов, у якому просило визнати недійсним укладений договір.

Погляньмо, що з цього приводу написано в законі. В цьому питанні головним законом є Кримінальний процесуальний кодекс, стаття 100 якого визначає подальшу долю речових доказів, що не містять слідів кримінального правопорушення, зокрема, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість неможливо без зайвих труднощів, або витрати по забезпеченню спеціальних умов, зберігання яких співмірні з їх вартістю, якщо вони, скажімо, піддаються швидкому псуванню. КПК пропонує чотири варіанти. Перший, найпростіший, — речові докази повертаються власнику або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження. Три наступні варіанти більш складні, оскільки вони можливі або за письмової згоди власника, або за рішенням суду. Отже, другий варіант — речові докази передаються для реалізації. Третій — передаються для їх технологічної переробки, якщо тривале зберігання може призвести до псування товару і втрати його цінності. Четвертий — знищуються, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, скажімо, наркотиків, а також, якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров’я людей або довкілля.

У даному випадку згоди власника не було, рішення суду теж, вірніше рішення суду було, але воно стосувалося лише здійснення заходів управління ним з метою забезпечення його збереження, а про реалізацію в ньому не було ні слова. Тому Господарський суд Києва своїм рішенням від 13 вересня 2018 року задовольнив позов Фірми «Союз Європа».

АРМА, звичайно, подало апеляційну скаргу, в якій юристи останнього просили суддів дочитати до кінця згадану вище статтю 100 КПК, яка, окрім перелічених положень, містить ще й, так би мовити, один організаційний момент, який полягає в тому, що речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму передаються до АРМА для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення збереження їхньої економічної вартості або реалізації. Тобто отримуючи майно в управління, агентство мало право на свій розсуд вирішувати, чи зберігати зерно на елеваторі й платити за це бюджетні кошти, чи виставити його на торги, продати за ринковою ціною, гроші покласти в банк, а вже потім, коли буде рішення суду про конфіскацію речових доказів чи повернення їх власнику, віддати останньому не зерно, а гроші.

На перший погляд усе логічно, але судді Північного апеляційного господарського суду дійсно дочитали до кінця статтю 100 КПК, яка з приводу різних деталей порядку зберігання й умов реалізації вилученого майна відсилає до профільного закону, в якому й має бути все детально написано. Тобто до Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів». А з його статті 21 витікає, що за відсутності згоди власника на реалізацію вилученого в нього майна воно може бути продане лише на підставі ухвали слідчого судді або суду, копія якої надсилається АРМА негайно після її винесення з відповідним зверненням прокурора. Отже, й тут юристи агентства спіймали облизня і постановою Північного АГС від 12 грудня 2018 р. рішення ГС Києва було залишене без змін.

АРМА серйозно «прокололося»

Після таких прикрих поразок АРМА спробувало щастя у Верховному Суді, де його касаційна скарга була передана для розгляду до Великої Палати. Причиною тому стали доводи скарги про те, що ця справа взагалі повинна розглядатися в суді адміністративної, а не господарської юрисдикції, і позивач повинен у даному випадку не зациклюватися на питанні визнання недійсним договору купівлі-продажу, а вимагати визнання неправомірними дій АРМА, як органу влади.

Така позиція виявилася помилковою і судді Верховного Суду розлого виклали в тексті своєї постанови чому саме. Кожен бажаючий може прочитати це самостійно, але я не втримаюсь від того, щоб не процитувати уривок даного вердикту, де судді, так би мовити, дали юристам агентства щигля по носі, натякаючи на їх недостатній рівень професіоналізму: «Велика Палата зауважує, що особа, яка подала касаційну скаргу, вказуючи на те, що ця справа відноситься до юрисдикції адміністративних судів, не ставить питання про закриття провадження в цій справі, а всупереч викладеним у касаційній скарзі запереченням щодо розгляду цієї справи господарськими судами просить у результаті касаційного перегляду рішення господарських судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення — про відмову в задоволенні позовних вимог, тобто вирішити спір за правилами господарського судочинства».

Разом із тим судді все ж таки дали можливість АРМА вийти з цього процесу в ролі переможця. Коротко їх позицію можна викласти фразою: позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки їх задоволення не приведе до поновлення його майнових прав у зв’язку з тим, що ним обрано неналежні способи захисту своїх порушених прав. А якщо розлого, то доведеться набратися терпіння й напружити мозок. На думку Великої Палати ВС, якщо позивач вважає, що покупець (ТОВ «ЮРСГруп») не набув права власності на отримане ним спірне майно, зокрема тому, що покупець не є добросовісним набувачем, то він вправі скористатися передбаченими законодавством зобов’язально-правовими способами захисту права власності. А для цього, мовляв, немає потреби в оскарженні договору купівлі-продажу зерна. Він, зокрема, може вдатися до такого способу захисту, як відшкодування завданої йому майнової шкоди, і відповідачами за цим позовом можуть бути особи, з вини яких така шкода була заподіяна.

Якщо ж покупець ще не отримав продане майно позивача, то останній може запобігти виконанню договору, укладеного АРМА з перевищенням повноважень, звернувшись до суду з вимогою про заборону відповідачу вчиняти дії щодо передання майна продавцем покупцю, мотивуючи свою вимогу відсутністю в продавця права на продаж майна. Виходячи з цього, судді вирішили, що позовні вимоги ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» про визнання недійсним договору купівлі-продажу зерна не можуть бути задоволені, до того ж, права позивача як власника спірних активів щодо цього майна обмежено застосуванням заходів кримінально-процесуального примусу.

У цій історії найзагадковіше питання полягає в тому, чому ж АРМА перед тим, як пускати зерно з молотка, не запаслося відповідним рішенням суду, але, сподіваємося, що це йому буде наука надалі.

Костянтин ЮРЧЕНКО
ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.