Судова практика
Нотаріус при вчиненні виконавчого напису має переконатися як у безспірності заборгованості, так і в її розмірі
15 лютого 2023 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 947/10174/21 задовольнив частково касаційну скаргу банку, вказавши, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов’язання.
Боржник звернувся до суду з позовом до банку, приватного нотаріуса про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, вважаючи, що він вчинений із порушенням закону, оскільки нотаріус не переконався в безспірності боргу та порушив вимоги щодо процедури оформлення і змісту виконавчого напису.
Рішенням районного суду позов задоволено, виходячи з того, що нотаріус не переконався у безспірності розміру заборгованості. Апеляційний суд змінив мотиви, на підставі яких судом першої інстанції задоволено позов, вказавши, що на час вчинення виконавчого напису було допущено порушення вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Читайте також: Зупинення стягнення — ефективне забезпечення при оскарженні виконавчого напису нотаріуса
Розглянувши касаційну скаргу банку, Верховний Суд нагадав, що у постанові від 27 березня 2019 р. у справі № 137/1666/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначала, що «для правильного застосування положень ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису».
Проаналізувавши відомості із Єдиного державного реєстру судових рішень, Верховний Суд установив, що кредитор реалізував своє право на дострокове стягнення заборгованості за кредитом до звернення до позичальника з вимогою в жовтні 2020 р. про погашення кредиту у повному обсязі та сплати процентів за час фактичного користування кредитом.
Читайте також: Обтяження зберігає силу для нового власника рухомого майна, незалежно від оплатності правочину, за яким воно набуте
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 р. у справі № 310/11534/13-ц зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред’явлення до позичальника вимог згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов’язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Звернувшись у 2011 р. з позовом про стягнення з позичальника усієї заборгованості за кредитним договором, банк змінив строк виконання зобов’язання на 2011 р., а тому нарахування процентів після цієї дати є безпідставним, однак відповідно до наданого банком нотаріусу розрахунку проценти нараховувались після 2011 р. і нотаріусом запропоновано звернути стягнення в рахунок погашення процентів за користування кредитними коштами у більшому розмірі.
Таким чином, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином як у безспірності розміру заборгованості, з метою погашення якої запропоновано звернути стягнення за виконавчим написом, так і у самому розмірі такої заборгованості.
Водночас апеляційний суд, змінюючи мотиви рішення місцевого суду, не звернув увагу на те, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов’язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України).
Виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню, але зазначене не є підставою для висновку, що виконавчий напис не міг бути вчинений нотаріусом під час дії мораторію.
Тому Верховний Суд постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог, заявлених до банку, скасував і залишив у силі в цій частині рішення суду першої інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
