Обліково-газова історія. Для того, аби правильно розтлумачити вжите в законі слово «лічильник», довелося ухвалювати постанову Великої Палати Верховного Суду

На підконтрольній Києву території України нині нараховується 13 мільйонів газифікованих квартир і приватних будинків, з яких 9,5 мільйона обладнані лічильниками газу. Що стосується решти помешкань, то вони відповідно до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку газу» мають бути обладнані лічильникам до 1 січня 2021 року. Взагалі-то, коли в червні 2011 року приймався цей закон, «лічильникізацію» країни планувалося завершити до 1 січня 2018-го, але під тиском «облгазівського» лобі Верховна Рада в грудні 2017-го перенесла її на більш пізній термін, зберігши таким чином певний коридор для маніпуляцій з необлікованим паливом. Проте можна бути певним, що й після 2021 року вимоги закону не будуть виконані, оскільки вигода від цих маніпуляцій настільки значна, що махінатори зроблять усе, аби знайти в ньому яку-небудь прогалину, одна з яких, наприклад, стала предметом судової справи, про яку йтиметься нижче.

Кому не вигідні газові лічильники

У статті 1 згаданого вище Закону, яка називається «Визначення термінів», написано, що лічильник газу — це засіб вимірювальної техніки, який використовується для вимірювання, запам’ятовування та відображення об’єму газу, що проходить через нього. Але не пояснено, який саме лічильник слід мати на увазі — індивідуальний квартирний чи загальнобудинковий — коли йдеться про кожну описану в Законі ситуацію, відтак можна двояко тлумачити норму про те, якими саме лічильниками мають бути обладнані помешкання до 1 січня 2021 року. А різниця, погодьтесь, велика: одне діло, коли газ у квартирі палять лише для того, щоб раз на день зварити каву, й зовсім інше, коли там з раннього ранку до пізньої ніченьки женуть самогон. Тож мати загальнобудинковий лічильник для певної частини мешканців може навіть бути гірше, аніж не мати ніякого — все одно увесь спалений будинком газ буде порівну ділитися на душу населення, тож деяким людям вигідніше платити за середньозваженими нормами, які встановлені Кабінетом Міністрів.

Чинним законом і підзаконними актами в даній сфері розрізняється кілька категорій громадян. Найзаможніші з них це ті, що використовують газ і для приготування їжі, і для підігріву води, і для опалення своїх помешкань. З цими людьми проблем немає — раз у них знайшлися кошти на прид бання такого недешевого обладнання, то в них, тим більше, знайшлися б кошти для прид бання лічильників, оскільки це в їх інтересах, бо наявність приладу обліку стимулює економити свої кошти. А от «незаможниками» умовно можна назвати тих людей, які мають централізоване опалення, централізований підігрів води, а газ використовують лише для приготування їжі на газових плитах. В основному саме заради цих «бідолах» і був писаний закон, яким було передбачено, що газорозподільні підприємства (так звані облгази) повинні за свій кошт встановити для них лічильники газу до 1 січня 2018 р. Причому, якщо представники цієї категорії населення відмовляться від встановлення лічильників, то їм належало припинити подачу газу. А от якщо лічильники не було встановлено з вини облгазу, то подача газу в помешкання не припиняється, а облік спожитого палива здійснюється за нормами Кабінету Міністрів.

Для газорозподільних підприємств, які затягують загальну «лічильникізацію» населення, передбачені санкції — спочатку у вигляді застереження, а потім й у вигляді штрафу в сумі 425 тисяч гривень. Займатися виконанням таких от покарань доручено Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, але оскільки її керівництво протягом останніх років нерівно дише до облгазів, то виходить так, що держава замість проведення репресивної політики, навпаки ліберальничає та відтерміновує строки.

Загальнобудинковий чи індивідуальний?

Найбільш поширеним способом ухиляння облгазів від виконання вимог закону є підміна встановлення індивідуальних лічильників загальнобудинковими. Не всім представникам населення це подобається, тож нині суди України розглядають чи вже розглянули справи, де в ролі невдоволених цим виступають близько трьох тисяч позивачів. У їх числі — 44 мешканці будинку № 42 по вулиці Володимира Великого у Кривому Розі, які подали позов до Публічного акціонерного товариства «Криворіжгаз», в якому просили визнати за ними право на забезпечення безкоштовними індивідуальними лічильниками газу за рахунок позивача.

Протистояння почалося після того, як у квітні 2017 р. загальні збори співвласників даного багатоквартирного будинку ініціювали звернення до цього газорозподільного підприємства, в якому просили встановити прилади обліку палива в тих його квартирах, в яких вони ще не встановлені. За рахунок самого підприємства, звичайно ж. Подібний крок з боку даної групи криворіжан виглядав цілком логічно, бо, з одного боку, перше січня вже не за горами, і даний папір мав бути зайвим доказом того, що вони не відмовляються від встановлення лічильників, а з іншого боку, людям хотілося платити за газ не за нормами Кабміну, а стільки, скільки хто конкретно його спалив.

Однак на це у «Криворіжгазі» відповіли, що на проведення таких робіт у них на цей рік не передбачене фінансування, й запропонували натомість погодитися на встановлення загальнобудинкового лічильника. Невдоволені цим люди пішли до Саксаганського районного суду міста, якому свої вимоги мотивували тим, що вартість обладнання лічильників входить до тарифів, які вони щомісячно сплачують за спожитий газ, тож таким чином вони вимагають від «Криворіжгазу» те, за що ними вже заплачено.

Відповідач у своєму запереченні на позов написав, що, дійсно, відповідно до постанов НКРЕКП, якому він підконтрольний як ліцензіат, в тариф на газ для побутових споживачів закладені кошти на фінансування встановлення поквартирних лічильників, але їх, мовляв, катастрофічно не вистачає. Так, у 2011—2016 роках із тих коштів, які «Криворіжгаз» одержував за кожну тисячу поставлених кубічних метрів, на «лічильникізацію» відраховувалося по 7 гривень. Потім ставки були підвищені, і в 2016—2017 роках — уже по 25 гривень. Але якщо взяти увесь поставлений ним за ці сім років у міс ті газ в обсязі 1 251 мільйон кубічних метрів та поділити на 288 тисяч абонентів, то вийде, що на кожного припадає всього-на-всього 72 гривні, які підприємство може використати на придбання і встановлення індивідуальних лічильників. Це при тому, що на кожний із них треба потратити щонайменше дві тисячі гривень. Тож у зв’язку з об’єктивною неможливістю забезпечити всіх безкоштовними приладами «Криворіжгаз» і пропонує обмежитися встановленням загальнобудинкового лічильника. Що стосується останнього, то це не його самодіяльність — дане питання узгоджено з ліцензіаром: постановою НКРЕКП від 31.03.2016 р. № 547 затверджено План розвитку газорозподільних систем, за які відповідає «Криворіжгаз», і в цьому акті визнано доцільним обмежитися встановленням у даному будинку на вулиці Володимира Великого лише загальнобудинкового лічильника.

Винуватий неякісний закон

Проте сльози відповідача про його бідність не дуже розчулили Саксаганський суд, висновок якого звучав у дусі прислів’я «Взявся за гуж — не кажи, що не дуж». Брак коштів, на думку суду, не звільняє «Криворіжгаз» від виконання вимог закону, а те, що регулятор, в особі НКРЕКП, заклала в тарифи саме такі витрати на лічильники — так це проблема самого регулятора, нехай наступного разу закладає рівно стільки, скільки потрібно. І посилання відповідача на те, що НКРЕКП схвалила його план підміни сотні індивідуальних лічильників цього будинку на один загальнобудинковий, теж не звільняє його від виконання вимог закону, який має вищу силу, ніж акт регулятора. Коронна фраза цього рішення: «На переконання суду встановлення позивачам індивідуальних лічильників газу буде забезпечувати оплату кожним з них саме того обсягу газу, який ним спожитий, що відповідатиме такому завданню цивільного законодавства, як справедливість». Тож рішенням Саксаганського районного суду міста Кривий Ріг від 20 червня 2017 року позов було задоволено.

Інша точка зору на це питання виявилася в Апеляційного суду Дніпропетровської області в особі суддів Алли Барильської, Яни Бондар і Вікторії Зубакової. На їх думку, поняття «лічильник» охоплює як індивідуальний, так і загальнобудинковий прилад обліку, тож обов’язок газорозподільного підприємства, яким є «Криворіжгаз», забезпечити населення саме індивідуальними лічильниками газу не передбачений ні Законом України «Про забезпечення комерційного обліку газу», ні Кодексом газорозподільних систем, ні іншими правовими актами. Тож їхньою постановою від 20 грудня 2017 р. рішення суду першої інстанції було скасоване й ухвалене нове, про те, що в задоволенні позову відмовити.

Як це не дивно, але така позиція прийшлася до вподоби й першій судовій палаті Касаційного цивільного суду Верховного Суду, яка зробила висновок про те, що згаданий вище закон не покладає на газорозподільне підприємство обов’язку лише за свій кошт встановлювати населенню саме індивідуальні лічильники газу. Проте ухвалення остаточного вердикту по цій справі судді довірили Великій Палаті і от з якої причини. Незадовго перед цим аналогічну справу розглядав Касаційний господарський суд: у тому випадку газорозподільне підприємство «Запоріжгаз» судилося з Об’єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Будівельник-21» і програло, бо судді-господарники дійшли протилежного висновку, аніж їхні колеги-цивілісти.

В ситуації, що склалася, останні вирішили діяти згідно зі ст. 403 Цивільного процесуального кодексу України, яким передбачено, що касаційний суд, який розглядає справу, має право передати її до Великої Палати, якщо дійде висновку, що вона містить виключну правову проблему й така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

А Велика Палата своєю постановою від 7 листопада 2018 р. вирішила, що правим був усе-таки Саксаганський районний суд, а помилки припустився Апеляційний суд Дніпропетровської області. Й кинувши камінь у бік Верховної Ради, додала при цьому, що, на її переконання, можливість різних тлумачень одних і тих самих положень закону була спричинена неналежним станом національного законодавства з цього питання.

Костянтин ЮРЧЕНКО спеціально для ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути