Судова практика
Обшук у службовому кабінеті проводиться виключно за наявності ухвали слідчого судді
24 лютого 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 761/27114/14-к залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора, який наполягав, що дозвіл слідчого судді на огляд місця події не був потрібний.
Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 368 КК України (в редакції Закону України від 18 квітня 2013 р. № 221-VII), та виправдано його у зв`язку з недоведенням, що кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується, було вчинено.
Верховний Суд визнав безпідставними доводи прокурора касаційній скарзі, про те, що дозвіл слідчого судді на огляд місця події, а саме – службового кабінету, який на праві власності належить державі, був не потрібний, та вказав, що така позиція прокурора суперечить положенням КПК і практиці ЄСПЛ (рішення від 26 липня 2007 р. в справі «Пєєв проти Болгарії»).
Здійснивши системне тлумачення ст. 13, ч. 2 ст. 234, ст.ст. 233, 237 КПК, Верховний Суд відзначив, що законодавцем, крім можливості проникнення до житла чи іншого володіння особи на підставі судового рішення, передбачено іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме – можливість проникнути до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ним володіє.
За системного тлумачення ч. 2 ст. 233 КПК України під володінням слід розуміти фактичне володіння річчю (майном). Тобто фактичне володіння не варто ототожнювати з правом власності. Такий широкий підхід до розуміння понять «житло», зарахування до «іншого володіння» офісних та службових приміщень, приміщень господарського, виробничого та іншого призначення незалежно від форм власності відповідає й прецедентній практиці ЄСПЛ.
У цій справі сторона обвинувачення з клопотанням про дозвіл на обшук чи огляд службового кабінету обвинуваченого до слідчого судді не зверталася. При цьому посилання на відсутність заперечень з боку обвинуваченого щодо проведення такого огляду не свідчить про його добровільну згоду на проведення вказаної слідчої дії та не є процесуальною гарантією забезпечення права обвинуваченого на захист.
Верховний Суд звернув увагу на те, що фактично у володінні особи здійснювався обшук із застосуванням технічних засобів. Такий висновок підтверджується безпосередньо прокурором, який вказав у касаційній скарзі, що судами попередніх інстанцій безпідставно визнано недопустимим доказом фактичні дані, отримані внаслідок проведення саме обшуку, а не огляду.
На неприпустимості проведення обшуку під виглядом огляду місця події, без дотримання відповідних процесуальних гарантій захисту прав та інтересів підозрюваного, неодноразово наголошував Верховний Суд (постанови, ухвалені у провадженнях № 51-1840км20, № 51-6087км19, № 51-1314км20).
Отже, ВС визнав, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про недопустимість як доказу фактичних даних протоколу огляду, не встановив підстав для скасування вироку суду першої інстанції та погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність доказів, які би поза розумним сумнівом доводили винуватість особи, у зв`язку із чим правомірно залишив вирок місцевого суду без змін.
Підготував Леонід Лазебний
