Судова практика
Обтяження зберігає силу для нового власника рухомого майна, незалежно від оплатності правочину, за яким воно набуте
5 лютого 2020 р. Верховний Суд у справі № 569/11433/15-ц відмовив у задоволенні касаційної скарги власника авто, який придбав його, не знаючи, що воно є предметом застави.
У серпні 2015 р. ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до суду з позовом до позичальника та власника авто про звернення стягнення на предмет застави згідно з кредитним договором, за умовами якого позичальник отримав кредит та на його забезпечення було укладено договір застави транспортного засобу.
Через невиконання позичальником своїх зобов’язань позивач направив йому вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату заборгованості за кредитним договором. Незважаючи на реєстрацію у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна обтяження на предмет застави, позичальник без попереднього дозволу заставодержателя здійснив відчуження автомобіля новому власнику, що, з погляду позивача, не припиняє чинності застави.
Позичальник звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Порше Мобіліті» про визнання недійсним кредитного договору, посилаючись на те, що на порушення положень ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», відповідач ввів його в оману при укладенні зазначеного договору.
Рішенням міського суду, залишеним без змін апеляційним судом, позов задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено, встановивши, що реалізація предмету застави без попередньої письмової згоди заставодержателя, не припиняє заставу, яка зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, а тому у зв’язку з неналежним виконанням позичальником зобов’язань за кредитним договором, позивач, відповідно до ст. 589 ЦК України, ст.ст. 19, 20 Закону України «Про заставу», набув право звернення стягнення на предмет застави – автомобіль.
Представник власника авто подав касаційну скаргу, у якій посилався на те, що задовольняючи вимоги про звернення стягнення на предмет застави – автомобіль, який належний йому на дату вирішення спору, суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що заявник набув його за відплатним правочином та на момент набуття його у власність від третього його власника, не знав і не міг знати, що автомобіль перебуває під заставою, а отже права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст.ст. 215, 216 ЦК України.
Верховний Суд нагадав, що відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків, коли обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.
Отже, встановивши, що у день посвідчення договору застави транспортного засобу приватний нотаріус внесла до Державного реєстру обтяжень рухомого майна відомості про обтяження автомобіля, а також, що подальше його відчуження здійснювалося під час дії обтяження, за відсутності згоди обтяжувача, суди дійшли обґрунтованого висновку, що позивач як заставодержатель має право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави відповідно до ст.ст. 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Верховний Суд зазначив, що неврахування судами при вирішенні спору того, що заявник набув право власності на автомобіль за відплатним правочином від попереднього власника, не знав і не міг знати про те, що автомобіль перебуває під заставою, є необґрунтованими, оскільки застава зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, незалежно від оплатності правочину, на підставі якого набуте майно, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 9 згаданого Закону.
Підготував Леонід Лазебний
