Судова практика
Оскарження рішень про припинення закладів охорони здоров’я має на меті захист публічного інтересу
Спір щодо оскарження рішення органу місцевого самоврядування про припинення комунальних закладів охорони здоров’я підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
12 лютого 2020 р. Велика Палата Верховного Суду у справі № 813/1368/18 задовольнила касаційну скаргу на рішення судів, якими позов про захист публічного інтересу був помилково визнаний цивільно-правовим.
Позивачі звернулися до суду з позовом до Львівської обласної ради, у якому просили визнати недійсним та скасувати рішення ради від 20 березня 2018 р. № 648 «Про реорганізацію служби громадського здоров`я у Львівській області», зобов`язати відповідача прийняти рішення про забезпечення виконання вимог ст. 49 Конституції України та компенсувати понесені позивачами витрати на лікування.
Позов мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем із порушенням чинного законодавства, що призвело до порушення прав позивачів та працівників ліквідованих закладів охорони здоров`я.
Окружний адміністративний суд ухвалою, залишеною без змін апеляційним адміністративним судом, закрив провадження у справі з тих мотивів, що предметом спору в цій справі є рішення органу місцевого самоврядування, а позовні вимоги спрямовані не на оскарження рішення суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України щодо регулювання публічних відносин, а на рішення власника (засновника), яким встановлено порядок реорганізації комунальних закладів. Тому в основі спору є цивільні відносини власності, на які юрисдикція адміністративних судів не поширюється.
У касаційній скарзі позивачі зазначили, зокрема, що спір у цій справі є публічно-правовим з огляду на те, що позивачами оскаржується рішення органу місцевого самоврядування, прийняте ним на виконання владних управлінських функцій.
Велика Палата Верховного Суду, задовольняючи касаційну скаргу зазначила, що відповідно до ст. 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, управління закладами охорони здоров’я, оздоровчими закладами, які належать територіальним громадам або передані їм.
Положеннями ст. 14 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» передбачено, що органи місцевого самоврядування реалізують державну політику у сфері охорони здоров’я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством.
Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
З наведених норм можна зробити висновок, що прийняття рішень щодо управління закладами охорони здоров’я є як реалізацією державної політики у сфері охорони здоров’я, так і виконанням від імені територіальної громади управлінської функції у сфері управління закладами охорони здоров’я шляхом прийняття відповідних нормативних актів, а відтак – є нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування як суб’єкта владних повноважень у розумінні ст. 4 КАС України.
Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, ним припинено два комунальних заклади охорони здоров’я.
Звертаючись із цим позовом до суду, позивачі вказували на порушення відповідачем низки нормативно-правових актів при прийнятті оскаржуваного рішення, а також на порушення інтересів територіальної громади в цілому та позивачів зокрема.
З огляду на те, що предметом спору у цій справі є рішення органу місцевого самоврядування, прийняте на виконання від імені територіальної громади функції управління закладами охорони здоров’я, і таке рішення впливає не лише на права та інтереси позивачів, як членів територіальної громади, а й на інтереси територіальної громади в цілому, то в цій справі позивачі діють на захист публічного інтересу, з метою судового контролю за виконанням публічних завдань відповідним органом влади, а отже позивачі скористалися своїм правом, визначеним ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», на його оскарження в порядку адміністративного судочинства.
Підготував Леонід Лазебний
