Судова практика
Оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить пряму заборону такого оскарження
5 липня 2018 р. Верховний Суд у справі № 711/5912/17 скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки суд закрив провадження за апеляційною скаргою та не розглянув її по суті у випадку, коли оскаржувалася ухвала, що не підлягає оскарженню.
Ухвалою слідчого судді районного суду відмовлено в задоволенні заяви особи, поданої в порядку ч. 2 ст. 206 КПК України, про звільнення з-під варти у зв’язку з закінченням обраного під час судового розгляду запобіжного заходу. Апеляційним судом провадження за апеляційною скаргою особи на ухвалу слідчого судді закрито.
У касаційній скарзі заявник стверджував про незаконність ухвали апеляційного суду, яку просив скасувати з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції через порушення слідчим суддею вимог ч. 5 ст. 202, ч. 3 ст. 206 КПК України. Вказував, що право на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, постановленої в порядку ст. 206 КПК України, забезпечене вимогами ч. 3 ст. 21 КПК України та п. 4 ст. 5, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а суд апеляційної інстанції, закривши провадження, порушив вимоги ст. 9 КПК України.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд з’ясував, що вироком районного суду особу засуджено за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України до позбавлення волі на 7 років. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишено без зміни до набрання вироком законної сили.
Після ухвалення вказаного вироку засуджений подав заяву слідчому судді в якій просив вирішити питання про звільнення його з-під варти в порядку ч. 2 ст. 206 КПК України, аргументуючи свої вимоги тим, що обраний йому під час судового розгляду запобіжний захід закінчився.
Розглянувши заяву слідчий суддя відмовив у її задоволенні, з огляду на те, що він уповноважений вирішувати питання про звільнення осіб з-під варти у випадках незаконного утримання особи під вартою, та згідно з чинним законодавством не перевіряє законність такого тримання у разі визначення запобіжного заходу вироком суду. Одночасно слідчий суддя зазначив про можливість оскарження вироку в установленому законом порядку. При цьому в ухвалі слідчого судді зазначено, що вона оскарженню не підлягає.
Апеляційний суд установив, що ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, у зв’язку з чим провадження підлягає закриттю, і при цьому вказав, що зазначена ухвала слідчого судді, як-така, що не включена до переліку ухвал, які підлягають оскарженню під час досудового розслідування (ст. 309 КПК), апеляційному оскарженню не підлягає.
Водночас, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що ухвала слідчим суддею винесена на іншій стадії кримінального провадження – судового провадження, а саме між проголошенням судового рішення та його апеляційного перегляду. На цій стадії чинний КПК взагалі не передбачає будь-якого порядку звернення та розгляду заяв за ст. 206 КПК України, хоч і не забороняє таке звернення, як убачається з зазначеної статті.
Отже, державою не встановлено будь-якого механізму захисту основних прав та свобод осіб при розгляді заяв в порядку ст. 206 КПК України на стадії судового провадження, крім підготовчого засідання, в тому числі і шляхом подальшого оскарження прийнятих судами рішень у випадку непогодження із ними.
Проте, забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Конституційний Суд України в своєму рішенні дійшов висновку, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли Закон містить заборону на таке оскарження (абз. 2 пп. 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 р. у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення п. 18 ч. 1 ст. 293 ЦПК України у взаємозв’язку зі ст. 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду)).
Оскільки слідчий суддя прийняв рішення, порядок розгляду та оскарження якого не врегульований КПК, то суду апеляційної інстанції під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження (призначення до розгляду) за апеляційною скаргою на це рішення слід було керуватися приписами ч. 6 ст. 9 КПК України щодо застосування загальних засад кримінального провадження, визначених ч. 1 ст. 7 КПК.
Однією з таких засад є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (п. 17 ч. 1 ст. 7 КПК ). Зміст цієї засади розкрито у ст. 24 КПК України, згідно з ч. 1 якої кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку передбаченому КПК.
Отже, апеляційний суд, закривши провадження за апеляційною скаргою та не розглянувши її по суті, істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, в зв’язку із чим ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню.
Підготував Леонід Лазебний
