Особа, щодо якої вирішувалось питання про застосування примусових заходів медичного характеру, не позбавлена права особисто подавати апеляційну скаргу на судове рішення

31 липня 2018 р. Верховний Суд постановою у справі № 308/1397/13-к скасував рішення апеляційного суду, постановлене з тих підстав, що обвинувачений не мав права на оскарження.

Особа обвинувачувалася у нанесенні потерпілій побоїв, спричинення сильного фізичного болю, тілесних ушкоджень та морального страждання через те, що вона не видала нотаріально посвідчену довіреність.

Ухвалою міськрайонного суду до обвинуваченого застосовано примусовий захід медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із посиленим наглядом.

Апеляційну скаргу обвинуваченому повернуто.

Вимоги касаційної скарги обвинувачений мотивує тим, що провадження щодо нього сфабриковано, досудове розслідування проводилося з порушенням вимог КПК та права на захист, а суд апеляційної інстанції безпідставно повернув йому апеляційну скаргу, посилаючись на те, що він не є особою, яка має право на оскарження ухвали суду першої інстанції.

Верховний Суд вказав, що за ст. 10 КПК визначено, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за певними ознаками, як-от: раси, кольору шкіри, політичних релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками. У випадку і порядку, передбачених цим Кодексом, певні категорії осіб (неповнолітні, іноземці, особи з розумовими і фізичними вадами тощо) під час кримінального провадження користуються додатковими гарантіями.

Згідно з положенням ст. 3 КПК особа, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру, є одним із учасників судового провадження.

Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру відбувається в особливому порядку, викладеному в главі 39 КПК.

Так, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, згідно із ч. 1 ст. 506 КПК, користується правами підозрюваного та обвинуваченого в обсязі, який визначається характером розладу психічної діяльності чи психічного захворювання відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи, та здійснює їх через законного представника, захисника.

Також у відповідності до ст. 516 КПК ухвала суду, постановлена в межах такого провадження, може бути оскаржена в порядку, передбаченому КПК України.

При цьому Верховний Суд наголосив, що норми КПК не обмежують громадянина в його процесуальних правах і не забороняють йому реалізовувати їх безпосередньо.

Крім того, право кожної особи на доступ до суду гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що обвинувачений, як особа щодо якої вирішувалось питання про застосування примусових заходів медичного характеру, не позбавлена права подавати апеляційну скаргу на судове рішення, ухвалене в порядку, передбаченому главою 39 КПК України.

Така позиція узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 вересня 2016 р. по справі № 5-246кс(15)16, а також з практикою ЄСПЛ, відображеною, зокрема в рішеннях у справах «Плахтєєв та Плахтєєва проти України», «Наталія Михайленко проти України», «Анатолій Руденко проти України».

За таких обставин суд апеляційної інстанції, повертаючи особі апеляційну скаргу, діяв усупереч вимогам чинного кримінального процесуального закону та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,

Верховний Суд ухвалу апеляційного суду скасував та призначив новий розгляд у суді другої інстанції.

Повний текст рішення

Поділитися

Твітнути