Судова практика
Особа, яка отримує безоплатну вторинну правову допомогу, не може на власний розсуд вимагати від суду заміни захисника за призначенням
21 листопада 2024 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 748/1972/19 вирок апеляційного суду змінив, на підставі положень ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII зарахував засудженому у строк покарання строк його попереднього ув’язнення.
Вироком районного суду особу засуджено за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці.
Апеляційний суд скасував вирок у частині призначеного покарання й ухвалив новий, яким засудив особу до позбавлення волі на строк 7 років.
У касаційній скарзі засуджений зазначав, що подавав суду заяву про відмову від захисника за призначенням, оскільки останній не надавав йому належної правової допомоги, не погодив з ним лінію захисту й не брав участі у вирішенні заяви про відвід судді, однак суд першої інстанції не розглянув цієї заяви і не прийняв жодного процесуального рішення, чим позбавив його права відмовитися від захисника та замінити його на іншого.
Верховний Суд вказав, що право особи на заміну захисника, передбачене ст. 54 КПК України, є похідним від права вільного вибору захисника своїх прав, яке особа реалізує самостійно, укладаючи договір з обраним нею захисником. Це право не поширюється на зміст права на безоплатну вторинну правову допомогу, де особа не обирає собі захисника, а отримує захист, гарантований державою та за державні кошти.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» безоплатна вторинна правова допомога – це вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу до правосуддя.
Під час реалізації цієї державної гарантії особа позбавлена можливості вільно обирати собі захисника, оскільки на підставі ст. 49 КПК України захисник такій особі призначається за постановою слідчого/прокурора або ухвалою судді чи суду. Тому особа, що отримує безоплатну вторинну правову допомогу, не може на власний розсуд вимагати від суду заміни захисника за призначенням з особистих мотивів за відсутності обґрунтованих підстав для цього.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини особа має право обрати собі адвоката в разі, якщо є можливість оплатити його послуги. Особа, якій надається безоплатна юридична допомога, не має права обирати захисника. У випадках, коли безоплатно призначений захисник явно не виконує своїх обов`язків, органи влади мають позитивне зобов`язання замінити його.
Читайте також: Не є порушенням права на захист непризначення судом обвинуваченому безоплатного захисника, якщо заяви про це від нього не надходило
За наслідками розгляду клопотання обвинуваченого суд, упевнившись, що він не має наміру самостійно залучити іншого захисника за договором, відмовив у його задоволенні з посиланням на положення ч. 3 ст. 54 КПК України.
Всупереч твердженням засудженого, суд розглянув його клопотання про відмову від захисника з дотриманням вимог ст. 350 КПК України.
Апеляційний суд, перевіряючи законність цього рішення, урахував, що заява обвинуваченого не містила обґрунтувань, у чому саме полягає неналежне виконання захисником своїх обов`язків, тому в судовому засіданні надав йому можливість уточнити причини відмови від захисника, однак він так і не вказав, якими саме діями цього захисника були порушені його права і свободи. Тому апеляційний суд, не встановивши в матеріалах справи обставин, які б указували на неналежне виконання адвокатом обов’язків захисника, не вбачав підстав вважати, що було порушено право обвинуваченого на відмову від захисника.
Верховний Суд погодився з наведеними висновками судів попередніх інстанцій та дійшов висновку, що процесуальна поведінка адвоката безсумнівно давала судам підстави для висновку про те, що заява обвинуваченого про неналежне виконання ним своїх обов’язків захисника є надуманою.
Доводи засудженого зводилися лише до незгоди з рішенням суду, який не прийняв його відмови від захисника за призначенням, участь якого є обов’язковою. Однак, об’єктивних даних про неналежне виконання професійних обов’язків адвокатом, зокрема під час судового розгляду в суді першої інстанції, що могло призвести до істотного обмеження чи порушення прав засудженого, передбачених ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 59 Конституції України, ст. 20, ч. 3, 4 ст. 42 КПК України, встановлено не було.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 17 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
