Судова практика
Перебування одного з відповідачів за межами країни не свідчить про неможливість розгляду пред’явлених до нього вимог
4 грудня 2024 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 297/1881/23 задовольнив касаційну скаргу позивача, якому було повернуто його заяву.
Працівник звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з головного лікаря медико-діагностичного центру невиплачену заробітну плату.
Залишаючи без руху позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що позовна заява не відповідала вимогам п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України.
На виконання зазначеної ухвали суду позивач надіслав заяву про усунення недоліків, в якій зазначив відповідачем Медико-діагностичний центр та виклав вимоги про витребування даних щодо відповідача.
Суди встановили, що зазначений у позові головний лікар Медико-діагностичного центру знятий із місця реєстрації у зв’язку з виїздом в Угорщину. Крім того, як фізична особа-підприємець, не зареєстрований.
Медико-діагностичний центр ліцензію МОЗ України з медичної практики не отримував та не значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Постановляючи ухвалу про визнання неподаною позовної заяви та повернення її заявнику, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, оскільки не уточнив дані відповідача у справі за його позовом, що свідчить про невідповідність поданої ним позовної заяви вимогам ч. 3 ст. 175 ЦПК України.
Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову – обов’язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 6 грудня 2023 р. у справі № 337/804/23 та від 25 січня 2021 р. у справі № 308/13063/19 зазначав, що на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред’явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.
Читайте також: Сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження судових рішень
На зазначене звертав увагу й Верховний Суд у постанові від 27 березня 2024 р., скасовуючи попередні судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направляючи справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Також Верховний Суд звернув увагу на те, що ЄСПЛ притримується позиції, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (до прикладу, рішення у справі «Шишков проти росії» (Shishkov v. Russia), № 26746/05, параграф 110, від 20 лютого 2014 р.).
Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд.
З огляду на викладене, у цій справі суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, не у повній мірі врахували вказівки Верховного Суду у постанові від 27 березня 2024 р., допустили надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права заявника на судовий захист у обраний ним спосіб. Суди не врахували, що перебування одного з відповідачів за межами країни, не свідчить про неможливість розгляду пред’явлених до нього вимог, не врахували, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову – обов’язком суду.
Тому Верховний Суд ухвалу районного суду та постанову апеляційного суду скасував, справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 17 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
