Судова практика
Перебування єдиного майнового комплексу боржника на тимчасово окупованих територіях України може бути підставою для закриття провадження у справі про банкрутство
15 квітня 2025 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 913/355/21 скасував рішення судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні заяв про закриття провадження.
Кредитор та ліквідатор боржника подали заяву про закриття провадження у цій справі про банкрутство боржника з підстави, передбаченої п. 14 ч. 1 ст. 90 КУзПБ, обґрунтовуючи неможливістю досягнути визначену чинним законодавством про банкрутство мету здійснення провадження в цій справі у встановлені законом строки, а саме – відновити платоспроможність боржника або цілі ліквідаційної процедури (повне або часткове задоволення вимог кредиторів) з огляду на місцезнаходження підприємства боржника на окупованій території Луганської області.
Суди відмовили у задоволенні заяв про закриття провадження, оскільки довготривалий строк ліквідаційної процедури не є підставою для закриття провадження у справі про банкрутство, а закон не встановлює закінчення такого строку як підставу для закриття провадження у справі про банкрутство, оскільки цей строк може бути збільшено.
Задовольняючи частково касаційну скаргу кредитора, Верховний Суд вказав, що приписами п. 1-6 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» КУзПБ законодавець встановив заборону на відкриття, а відповідно і на здійснення провадження у справі про банкрутство боржника, ініційованого за заявою кредитора, у разі, зокрема перебування єдиного майнового комплексу боржника на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях.
Попри визначення законодавцем наведених обставин як заборони саме на відкриття провадження у справі про банкрутство, між тим відповідна заборона, що логічно поширюється і на подальше здійснення провадження у такій справі, означає, що настання обставин, передбачених наведеними приписами п. 1-6 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» КУзПБ, у справі про банкрутство, провадження в якій хоча і відкрито до введення в Україні з 24 лютого 2022 р. воєнного стану, може бути розцінено у справі про банкрутство як передбачений КУзПБ інший випадок для закриття провадження у справі про банкрутство у розумінні п. 14 ч. 1 ст. 90 КУзПБ.
На момент ухвалення оскаржуваних судових рішень ліквідаційна процедура щодо боржника тривала понад два роки, тобто більше встановленого законом строку у 12 місяців (ст. 58 КУзПБ).
Поряд з цим згідно з приписами п. 1-6 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» КУзПБ установлено, що тимчасово, під час дії воєнного стану, а також протягом шести місяців після його припинення чи скасування господарський суд (1) за клопотанням комітету кредиторів, (2) кредитора, (3) арбітражного керуючого чи (4) з власної ініціативи може продовжити строки, зокрема процедури розпорядження майном, ліквідації, реструктуризації боргів боржника та погашення боргів боржника.
Воєнний стан сам по собі не є безумовною підставою для продовження судом строку процедури ліквідації у справі про банкрутство. Такий строк може бути продовжений через воєнний стан у розумних межах, тобто за умови, що мета провадження у справі про банкрутство та цілі ліквідації боржника є об’єктивно досяжними, тобто реальними, а їх досягнення у межах встановлених КУзПБ строків через воєнний стан сповільнюється, однак не перестає бути можливим.
Суд дійшов висновку, що внаслідок перебування з 24 лютого 2022 р. на окупованій території основної частини майна боржника (цілісного майнового комплексу тощо), що підлягає включенню до ліквідаційної маси боржника, та безуспішності дій з пошуку іншого (рухомого) майна боржника настала об’єктивна неможливість завершити процедуру ліквідації боржника за правилами КУзПБ.
Водночас, суди попередніх інстанцій не розглянули та не вирішили питання:
– повноти вчинених ліквідатором боржника передбачених законом дій у ліквідаційній процедурі з пошуку, виявлення та реалізації майна боржника;
– щодо об’єктивної можливості успішно завершити процедуру банкрутства боржника у встановлені законом строки;
– закриття провадження у справі про банкрутство боржника з підстави, передбаченої п. 14 ч. 1 ст. 90 КУзПБ, у поєднанні із приписами п. 1-6 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» КУзПБ та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи викладене, Верховний Суд ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції скасував у частині відмови у задоволенні заяв про закриття провадження у цій справі про банкрутство боржника, справу в скасованій частині направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 17 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
