Судова практика
Перешкоджання у доступі до квартири, яка є спільною сумісною власністю сторін, однією з них іншій не містить ознак домашнього економічного насильства
23 грудня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 753/17743/19 відмовив у задоволенні касаційної скарги заявника, якому колишня дружина обмежила доступ до квартири.
Чоловік звернувся до суду з заявою про видачу обмежувального припису стосовно колишньої дружини (заінтересована особа), посилаючись на вчинення нею економічного насильства.
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі рішення суду. Під час шлюбу придбали квартиру. Колишня дружина змінила замки на вхідних дверях спірної квартири та встановила охоронну систему, перешкоджаючи заявнику у користуванні спільним майном.
Районний суд задовольнив заяву та з метою запобігання ризиків продовження вчинення економічного насильства, видав обмежувальний припис, яким поклав на неї строком на 6 місяців обов’язок усунути перешкоди, створені заявнику, у користуванні майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності.
Апеляційний суд скасував рішення районного суду та відмовив у задоволенні заяви з тих мотивів, що дії заінтересованої особи не містять ознак домашнього насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Розглянувши касаційну скаргу заявника, Верховний Суд вказав, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» економічне насильство – це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Апеляційний суд установив, що заінтересована особа є власником спірної квартири і як власник вчинила певні дії щодо своєї власності, правомірність яких може бути оспорена заявником в порядку позовного провадження. Судове рішення щодо неправомірності дій заінтересованої особи відсутнє.
Спір щодо спільної сумісної власності сторін на квартиру свідчить про наявність конфлікту між заявником та заінтересованою особою, але не підтверджує факту вчинення щодо заявника домашнього економічного насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, за висновком ВС, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про видачу обмежувального припису.
Підготував Леонід Лазебний
