Судова практика
Під час воєнного чи надзвичайного стану та у 30-денний строк після нього позичальник звільняється від відповідальності за порушення грошового зобов’язання, в тому числі при емісії облігацій
12 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/10901/23 залишив без задоволення касаційну скаргу Національного банку України.
Рішенням суду першої інстанції було відмовлено у задоволенні позову НБУ до державної іпотечної установи про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 24.02.2022 до 25.05.2022 з посиланням на норму п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, уведеного Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану».
За його змістом в період існування особливих правових наслідків – протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у 30-денний строк після його припинення
або скасування до позичальника застосовуються особливі наслідки – звільнення від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України.
Читайте також: Стягнення 3% річних, інфляційних втрат за непогашення боргу за рішенням суду
Розглянувши касаційну скаргу НБУ, Верховний Суд наголосив, що тлумачення неведеної норми свідчить, що законодавством встановлено особливості регулювання наслідків прострочення саме позичальником виконання (невиконання, часткового виконання) грошових зобов’язань за договором, відповідно до якого позичальнику було надано позику. Тобто законодавець чітко не визначив, що зобов’язання мають виникати саме із договорів позики, як про це помилково стверджує скаржник, а вказав на виникнення зобов’язань за договорами, відповідно до яких позичальнику було надано позику.
У ст. 1046 ЦК України зазначено, що за своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. А сам договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Із аналізу ст. 8, 11 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» вбачається, що відносинам, які виникають при обігу цінних паперів, зокрема облігацій, притаманні властивості правовідносин позики, а саме: 1) передача однією стороною (власником (першим власником) облігацій) іншій стороні (емітенту) коштів; 2) обов’язок сторони, яка одержала кошти (емітента), повернути стороні, яка надала такі кошти (власникові (першому власникові) облігацій) таку саму суму коштів (вартість облігацій) та сплатити дохід за такими облігаціями (постанова ВС від 25.07.2019 у справі № 910/10553/18).
При цьому норми п. 2 ч. 1 ст. 195 ЦК України та Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» констатують, що облігація як цінний папір є документом, який посвідчує (підтверджує) відносини позики між власником облігації та емітентом. Тобто, на відносини, які виникають при емісії облігацій, поширюються загальні правила позики з урахуванням особливостей таких відносин.
Правовідносини державної іпотечної установи та ПАТ «Дельта Банк», які виникли на підставі договорів купівлі-продажу облігацій, неодноразово досліджувалися судами України. Так, у судових рішеннях зазначено, що державна іпотечна установа як емітент облігацій є позичальником у правовідносинах з НБУ як новим власником цих облігацій. Відповідно до правовідносин сторін у цій справі за аналогією права підлягають застосуванню норми п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо звільнення державної іпотечної установи як позичальника (названа норма не містить обмеження кола осіб, на яких вона поширюється) від відповідальності за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) зобов’язань за договором позики (договором, до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем)).
Читайте також: Судовий розсуд: як це відбувається в господарській справі…
Зміст п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України не свідчить, що при застуванні зазначених норм судам необхідно оцінювати причини невиконання особою зобов’язання щодо повернення суми позивачу та/або процентів за користування позикою та у випадку встановлення, що таке невиконання є неодноразовим, систематичним, умисним та без наявності на це будь-яких підстав, надає суду право виснувати, що до таких правовідносин положення цього пункту не можуть бути застосовані.
Також Верховний Суд відхилив доводи скаржника, що одночасне внесення Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та Закону України «Про споживче кредитування» свідчить про те, що зазначений розділ ЦК України доповнено п. 18 саме з метою підтримки позичальників – громадян. Ці доводи скаржника Верховний Суд визнав довільним трактуванням ним відповідних норм законодавства.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX
