Показання, надані свідком у суді першої інстанції, не можуть вважатися недопустимими доказами лише на тій підставі, що неможливо було забезпечити його явку під час апеляційного провадження

23 вересня 2025 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 759/22355/21 задовольнив частково касаційну скаргу захисника, який стверджував про порушення принципу безпосередності.

Вироком районного суду особу визнано невинуватою та виправдано.

Апеляційний суд вирок районного суду скасував і постановив свій вирок, яким визнав фігуранта винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

У касаційній скарзі захисник зазначав, що всупереч приписам ч. 3 ст. 404, ст. 23 КПК України апеляційний суд допустив вибірковість у дослідженні доказів та порушив принцип безпосередності, оскільки безпосередньо в суді апеляційної інстанції не допитав свідка. При цьому взагалі не врахував його показань, наданих суду першої інстанції, натомість свої висновки про винуватість засудженого обґрунтував показаннями цього свідка отриманими слідчим суддею в порядку, передбаченому ст. 225 КПК України.

Читайте також: Проведення судом допиту свідка за допомогою мобільного телефону без забезпечення можливості іншим учасникам процесу чути його показання позбавляє їх можливості реалізувати свої процесуальні права

Верховний Суд вказав, що відповідно до п. 16 ст. 7 КПК України безпосередність дослідження показань є загальною засадою кримінального судочинства, а ст. 23 цього Кодексу визначає, що показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, а відомості, що містяться в показаннях, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані доказами, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При цьому суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених КПК України.

Частиною 4 ст. 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду безпосередності, як і будь-якій іншій загальній засаді, притаманна певна гнучкість під час застосування в конкретних обставинах. В залежності від обставин ця засада реалізується в різних формах, оскільки суд має узгоджувати її з іншими засадами кримінального процесу та/або легітимними інтересами суспільства чи окремих осіб.

Читайте також: Показання свідка, надані в судовому засіданні до заміни складу суду, можуть бути використані як докази при новому розгляді справи за неможливості повторного допиту свідка

Наприклад, принцип безпосередності зазнає певних легітимних обмежень у випадку допиту особи, до якої застосовані заходи безпеки або яка відсутня безпосередньо в залі судового засідання (ст. 232 КПК України), і такі легітимні обмеження не можна вважати порушенням принципу безпосередності. Також суди апеляційної інстанції здебільшого ґрунтують свої висновки на показаннях, які було надано в суді першої інстанцій, оскільки багаторазовий допит особи в судах різних інстанцій без вагомих причин не тільки був би обтяжливим для такої особи, учасників і суспільства, але й суперечив би самому змісту інстанційності.

У матеріалах кримінального провадження міститься заява вказаного вище свідка про те, що у зв’язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України вона перебуває за межами м. Києва та планує виїхати за межі території України.

Відповідно до ч. 11 ст. 615 КПК України, яка регулює особливий режим кримінального провадження в умовах воєнного стану, показання, отримані під час допиту свідка, потерпілого, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо хід і результати такого допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації.

Читайте також: Якщо заява військовослужбовця про повне визнання вини в дезертирстві не відповідає змісту наданих ним суду показань, суд не може обмежитися лише його показаннями

Отже, за обставин цієї справи, колегія суддів вважає, що положення «суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання» (ч. 4 ст. 95 КПК України) не може тлумачитися як безумовна заборона використання показань, які особа давала у суді першої інстанції.

Крім того, показання, які особа надавала під час кримінального провадження в суді першої інстанції, не можуть вважатися недопустимими доказами лише на тій підставі, що неможливо було забезпечити явку такої особи під час апеляційної процедури.

Отже, апеляційний суд мав ужити всіх необхідних заходів для забезпечення участі зазначеного вище свідка під час апеляційної процедури з метою її допиту, у тому числі в режимі відеоконференцзв’язку.

Якщо ж попри всі необхідні заходи забезпечити участь такої особи виявилося неможливим, сторона на доведення своєї позиції може надати суду показання особи, які та давала під час її допиту в суді першої інстанції, і сам факт відсутності такої особи під час апеляційної процедури не дає права суду використовувати позасудові свідчення такої особи.

Тому Верховний Су вирішив, що рішення апеляційного суду постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, вирок апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 19 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.

Поділитися

Твітнути