Судова практика
Позов платника податків про стягнення з бюджету інфляційних та річних на прострочену суму відшкодування ПДВ має розглядатися в адміністративному суді
7 квітня 2020 р. Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/4590/19 скасувала постанову апеляційного суду, якою спір про стягнення з держбюджету на користь платника податків інфляційних та річних на прострочену суму відшкодування ПДВ було віднесено до юрисдикції господарського суду.
Товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві та Державної податкової інспекції у Дніпровському районі про стягнення грошових коштів у розмірі 635 233,56 грн, з яких: інфляційні втрати – 508 967,61 грн та 3 % річних – 126 265,95 грн, – через прострочення відшкодування з Державного бюджету України ПДВ в сумі 1 572 401,00 грн.
Господарський суд провадження у цій справі закрив на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, дійшовши висновку, що справа не належить до юрисдикції господарських судів, а є справою суду адміністративної юрисдикції, оскільки спір у ній виник у зв`язку з відшкодуванням шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.
Північний апеляційний господарський суд ухвалу Господарського суду м. Києва скасував, а справу передав на розгляд до Господарського суду м. Києва, зазначивши, що за своїм змістом та суттю правовідносини щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у зв`язку з простроченням відшкодування суми ПДВ на підставі ст. 625 ЦК України з урахуванням суб`єктного складу сторін у цій справі, до якого не входять фізичні особи, носять характер приватноправових відносин, а тому цей спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Не погодившись із постановою апеляційного господарського суду, ГУ ДФС звернулося з касаційною скаргою, на обґрунтування якої, зокрема, зазначило, що спір у цій справі не належить до юрисдикції господарського суду, а має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач оскаржує дії / бездіяльність суб`єкта владних повноважень.
Верховний Суд за результатом розгляду справи дійшов висновку про необхідність скасування постанови апеляційної інстанції, і змінення ухвали першої інстанції в мотивувальній частині, вказавши наступне.
Звернення позивача до господарського суду з позовною заявою про стягнення інфляційних нарахувань та суми 3% річних є видом відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю суб’єкта владних повноважень. Так, за змістом ст. 1192, ч. 2 ст. 22 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди.
Натомість, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.
Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків) порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
Таку ж природу має і неустойка. Зокрема, пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки НБУ, що нараховується на суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ відповідно до п. 200.23 ст. 200 ПК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов’язання.
Тому зобов’язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
У справі, що розглядалася, вимога про сплату інфляційних та річних процентів була додатковою, а основною – вимога про сплату заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ. При вирішенні спору про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів перед судом обов’язково постане питання про наявність заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, суму такої заборгованості, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення, тобто питання, спір щодо яких підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимога стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи поєднана така вимога з однією з вимог, зазначених у п.п. 1–4 ч. 1 ст. 5 КАС України, чи поєднана вона з вимогою про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ та чи розглянуті такі вимоги в іншій справі.
Підготував Леонід Лазебний
