Судова практика
Позовні повноваження НАБУ: як складуться після їх ліквідації долі ініційованих ним господарських справ
Юрій КОТНЮК, ЮВУ
На фоні інтриги позачергових парламентських виборів майже непоміченим пройшло ухвалення Конституційним Судом України рішення від 5 червня, яким Національне антикорупційне бюро України було позбавлене права займатися судовопозовною роботою щодо визнання недійсними шкідливих за своїми наслідками для держави господарських договорів, укладених між державними підприємствами і комерційними структурами. Шкідливість даних контрактів полягала в тому, що перші придбавали в других товари і послуги за явно завищеними цінами, або нав паки продавали їм свою продукцію за явно заниженими. Однак трагедії з цього робити не варто, оскільки той, хто хоче боротися з корупцією, шукає можливості для цього, а хто не хоче, шукає причини цьому.
Доказова база Конституційного Суду
Доволі сумнівне рішення «самого туманного суду» країни було прийняте за конституційною скаргою акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» і стосувалося конституційності положення пункту 13 частини першої статті 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», в якому якраз і була прописана компетенція НАБУ подавати до суду позови про визнання недійсними угод. Аналітики одразу ж побачили в цьому «руку Коломойського», котрого вважають власником підприємства, що стало ініціатором скарги. Згаданий запорізький завод дійсно був стороною одного з 97 правочинів, законність яких успішно оспорило НАБУ, і в цьому політологи можуть бачити неприємну ознаку того, що згаданий олігарх буде грати неабияку роль у політиці нового глави держави.
Доказова база КСУ грунтувалася на положеннях статті 131-1 Конституції України, відповідно до якої, зокрема, прокуратура, окрім іншого, здійснює ще й представництво інтересів держави в суді, але у виключних випадках. Й хоча Основний Закон не містить прямої заборони іншим державним органам виконувати дану функцію, судді розтлумачили його так, що жоден орган, окрім прокуратури, не може здійснювати представництво державних інтересів у суді. Висновок доволі небезспірний. Такий же небезспірний, як і висновок КСУ 17-річної давності, який дозволяв Леоніду Кучмі обиратися втретє на головну посаду країни, відповідно до якого «один плюс один дорівнює один».
Але, як би там не було, маємо те, що маємо: рішення КСУ є остаточним й оскарженню не підлягає. Його, правда, можна ігнорувати, як це неодноразово робилося в нашій історії з мовчазної згоди найвищих посадових осіб держави, але якщо обійтися без цих крайнощів, то доведеться погодитися з тим, що відтепер ініціювати денонсацію сумнівних угод державних підприємств з комерційними структурами можуть або органи прокуратури, або самі державні підприємства, або засновники цих підприємств, які, зазвичай, належать до числа різних міністерств і відомств, тобто державних органів, які, з точки зору КСУ, мають право здійснювати представництво державних інтересів у суді, але виключно зі своїх вузькопрофільних питань.
Отже, вихід із ситуації, яку створив КСУ, видається очевидним: якщо станеться так, що суди скасують раніше ухвалені рішення через те, що НАБУ раптом отримало статус незалежного позивача, ситуацію можна переграти шляхом подання позовних заяв з боку хоча б одного з трьох перелічених вище належних позивачів. Але в тому то й справа, що якби керівництво органів прокуратури, державних підприємств і їхніх органів-засновників діяли дружно й злагоджено, в дусі нетерпимості до корупції, не було б потреби взагалі створювати НАБУ й наділяти його функціями представництва. А оскільки всі вони діють як Лебідь, Рак і Щука з байки Глібова, то доводиться вигадувати щось оригінальне.
Зверніть увагу на такий момент: для процесуального забезпечення потреб НАБУ була створена Спеціалізована антикорупційна прокуратура, яка, до речі, не позбавлена представницьких повноважень і теоретично могла би успішно виконувати дану функцію. Але ті, хто просував у життя ідею створення нових відомств, очевидно, добре знали, що після нетривалого медового місяця директор НАБУ і спеціальний антикорупційний прокурор житимуть як кішка із собакою.
Але для того, аби порахувати можливі варіанти, давайте звернемося до практичного прикладу й ознайомимося зі справою одного з клієнтів НАБУ — Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська», яка розташована в місті Покровськ (колишній Красноармійськ) і не має жодного відношення до міста Красний Лиман, яке теж розташоване на Донеччині й нині перейменоване на Лиман.
При хороших виконавцях і з поганого закону буде користь
Шахта «Краснолиманська» споконвіку відвантажувала видобуте вугілля на розташовану в одній сотні кілометрів від неї Вуглегірську теплоелектростанцію. Але попри те, що обидва ці підприємства завжди належали (й досі належать) державі, перебуваючи у віданні Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, між ними з початку 1990-х років паслися й продовжують пастися всілякі посередники. Предметом даної справи був договір, укладений 12 листопада 2015 року між «Краснолиманською» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Дантрейд ЛТД», відповідно до умов якого шахта продавала цьому ТОВ вугілля за ціною 910 гривень за тонну. Місцем відвантаження була названа залізнична станція Вуглегірської ТЕС. Причому в той самий день між цим же ТОВ і Публічним акціонерним товариством «Центренерго», до складу якого входить Вуглегірська ТЕС, був укладений договір про поставку такої ж якості вугілля, але вже за ціною 1300 грн за 1 тонну.
За даним фактом НАБУ ще 5 липня 2016 року відкрило кримінальне провадження за двома статтями ККУ: 364 (зловживання службовим становищем) і 209 (відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом), в ході якого було встановлено, що внаслідок виконання цього договору (до того моменту, коли таке співробітництво не було припинене працівниками компетентних органів) посередник на рівному місці заробив 304 мільйони гривень, які за інших обставин могло б заробити державне підприємство.
Взагалі подібні оборудки не завжди вважаються злочином — іноді вони можуть розцінюватися як неналежне управління керівником ввіреним йому підприємством і можуть бути хіба що приводом для прийняття відповідних кадрових рішень з боку засновника. Але в даному випадку для обгрунтування необхідності кримінального переслідування був залізний аргумент: 11 березня 2014 року Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (МЕВП) видало наказ № 237 «Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції», з якого витікало, що керівникам вугледобувних підприємств ставиться в обов’язок забезпечити продаж вугілля за ринковими цінами безпосередньо генеруючим компаніям теплових електростанцій і забороняється продаж вугілля посередникам.
Вирок по даній справі не ухвалено й досі, а позовну заяву НАБУ до Господарського суду Києва про визнання вказаного договору недійсним було подано майже через два роки після відкриття кримінального провадження — у травні 2018 р. Як не дивно, але цей суд своїм рішенням від 2 жовтня того ж року в задоволенні позову відмовив. Такий крок було обгрунтовано тим, що Наказ МЕВП № 237 не є ні нормативно-правовим, ні регуляторним актом і тим більше не є актом цивільного законодавства, тож порушення його вимог може тягти хіба що персональну дисциплінарну відповідальність керівників підприємства, але ніяк не визнання договору недійсним у світлі вимог статей 203 і 215 Цивільного кодексу України.
Крім того, суддя Сергій Морозов звернув увагу на те, що «Краснолиманська» наприкінці 2015 року надіслала до МЕВП звіт, в якому повідомлялося про те, скільки і якого вугілля, кому, за якою ціною і за якими договорами було відвантажено. Окрім іншого, в ньому містилася й інформація про стосунки шахти з ТОВ «Дантрейд ЛТД», але з боку міністерства не послідувало жодної негативної реакції: ні притягнення до персональної відповідальності, ні жорсткої вимоги розірвати договір. З цього суддя зробив висновок, що насправді керівництво МЕВП схвалювало дії «Краснолиманської», нехай, навіть, у формі мовчазної згоди, а те, що допитаний у рамках кримінального провадження тодішній міністр Володимир Демчишин стверджує зворотне, то це нічого не значить. Аби він дійсно був цим невдоволений, то, мовляв, здійняв би таку бучу, про яку б усі знали. Немаловажним аргументом була також відсутність обвинувального вироку.
НАБУ, звичайно, оскаржило вердикт судді Морозова в Північному апеляційному господарському суді, але останній своєю ухвалою від 20 березня 2019 р., задовольнив клопотання представника «Краснолиманської», зупинив апеляційне провадження до вирішення Конституційним Судом України згаданої на початку нашої розповіді справи за скаргою Запорізького заводу феросплавів. НАБУ оскаржило цю ухвалу та Верховний Суд її скасував: судді Касаційного господарського суду погодилися з доводами скаржника про те, що у випадку встановлення неконституційності закону про судово-позовну компетенцію позивача, судові рішення у справі можуть бути переглянуті у зв’язку з виключними обставинами відповідно до статті 320 ГПК України.
Отримавши на руки такий вердикт, Північний АГС продовжив апеляційний перегляд справи і своєю постановою від 22 травня круто розвернув її хід: рішення ГС Києва було скасоване й ухвалене нове рішення, яким позовна вимога НАБУ була задоволена, а спірний договір визнано недійсним. Але, звичайно, це ще не кінець справи, бо в світлі рішень КСУ, яке було ухвалене через два тижні після ухвалення постанови Північного АГС, вбачається неминучим перегляд усіх судових рішень.
Утім, це ще зовсім не означає, що державні інтереси в даному випадку приречені на програш, якщо НАБУ виведено з гри. Як ви вже могли переконатися, справа шахти «Краснолиманської» могла бути програна й за участі НАБУ, якби не принциповість суддів Північного АГС. Якщо естафету попереднього позивача належним чином перехопить Спеціалізована антикорупційна прокуратура, справу цілком може бути виграно. А якщо поспішить відкараскатися від неї або її ведення буде доручене безнадійним «завальщикам» — тоді, звичайно, пиши пропало. Бо з хорошими виконавцями й поганий закон працюватиме на користь суспільства, а з поганими і хороший закон не допоможе.
Джерело: Юридичний вісник України
