Судова практика
Позику коштів у потерпілого під приводом погашення заборгованості за кредитним договором та надання у заставу майна, яке вже знаходиться у заставі, є підстави розцінювати як шахрайство
10 грудня 2019 р. Верховний Суд у справі 127/11837/15-к залишив без задоволення касаційну скаргу засудженого, який повідомив про угон автомобіля, що його сам добровільно надав іншій особі.
Вироком суду першої інстанції особу було засуджено за ч. 1 ст. 383 КК (завідомо неправдиве повідомлення про злочин), а за ч. 3 ст. 190 КК (шахрайство) виправдано у зв’язку із відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення. Апеляційною інстанцією вирок скасовано в частині виправдання за ч. 3 ст. 190 КК.
За матеріалами справи, засуджений уклав з іншою особою договір позики грошових коштів під заставу автомобіля, приховуючи при цьому відомості про те, що вищевказаний автомобіль перебуває під банківською заставою та будь-яке розпорядження ним заборонене. Грошові кошти у встановлений розпискою термін засуджений не повернув чим спричинив потерпілому матеріальну шкоду на суму 115 500 грн, що складає великий розмір.
Згодом засуджений повідомив потерпілому, що віддасть йому у власність в оплату за борг в сумі 15 000 доларів США вищевказаний автомобіль. Однак для погашення кредиту в банку та зняття автомобіля з обліку йому необхідно ще 5000 доларів США. В подальшому засуджений отримав від потерпілого вищевказану суму та написав нову розписку про позику.
Після цього засуджений зателефонував «102» та повідомив про угон його автомобіля.
У касаційній скарзі захисник засудженого зазначав про відсутність події злочину, передбаченого ч. 1 ст. 383 КК та недоведеність наявності в діях засудженого складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК. Стверджував, що суд апеляційної інстанції, постановляючи вирок лише навів перелік доказів, проте не перевірив їх та не проаналізував.
Верховний Суд, дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки доводи про необґрунтованість рішення апеляційного суду щодо скасування виправдувального вироку районного суду в частині виправдання засудженого за ч. 3 ст. 190 КК є безпідставними.
Засуджений, зловживаючи довірою потерпілого, з яким перебував у добрих стосунках, з метою заволодіння його грошима, видаючи свої дії за цивільно-правові відносини, приховав справжній їх характер, надаючи потерпілому власноручно написані боргові розписки, заволодів його коштами в сумі 20 000 доларів США.
Колегія суддів дійшла висновку, що засуджений, позичаючи у потерпілого гроші в сумі 15 000 доларів США, не повідомивши його про перебування автомобіля в заставі банку та, позичаючи вдруге у потерпілого гроші в сумі 5 000 доларів США, нібито на погашення кредиту, заборгованість за яким становила значно більшу суму, і не перераховувавши їх до банку, заздалегідь не мав наміру на повернення зазначених коштів.
Отже, з матеріалів провадження вбачається, що суд апеляційної інстанції, дослідивши та проаналізувавши зібрані у справі докази, дав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про доведеність вини засудженого у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК.
Також колегія суддів ВС не знайшла підтвердження доводів захисника про відсутність у діях засудженого складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 383 КК, оскільки з фактичних обставин провадження, встановлених судом, вбачається, що засуджений здійснив повідомлення на номер телефону міліції «102» про угон належного йому автомобіля, хоча достеменно знав, що автомобілем керував потерпілий, оскільки ним він був переданий останньому як застава за позику.
Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 383 КК, полягає у завідомо неправдивому, тобто такому, що не відповідає дійсності, повідомленні про вчинення злочину, яке направлене суду, прокурору, слідчому або органу дізнання, і цей злочин вважається закінченим з моменту надходження такого повідомлення до цих адресатів, незалежно від того, чи порушено кримінальну справу.
На переконання колегії суддів покарання, винесене судом апеляційної інстанції, є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Підготував Ярослав Степанніков
