Судова практика
Право на необхідну оборону особа має до припинення активних дій з боку нападника і усунення небезпеки
13 грудня 2022 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 676/1214/21 задовольнив касаційну скаргу прокурора, вказавши, що заподіяння засудженим потерпілому, який припинив посягання, тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили його смерть, свідчить не про перевищення меж необхідної оборони, а про вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження що спричинило смерть потерпілого.
Місцевий суд визнав винувати і засудив фігуранта за ч. 2 ст. 121 КК за те, що він, перебуваючи в коридорі власного будинку, у ході словесної суперечки із потерпілим з неприязні умисно наніс останньому руками і ногами близько п’яти ударів по тулубу та голові, чим спричинив легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я, внаслідок яких потерпілий, утративши рівновагу, впав на підлогу. Тоді фігурант схопив металеву кришку, якою наніс потерпілому сім ударів у голову, чим спричинив умисні тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілий помер на місці події.
Апеляційний суд цей вирок змінив, дії фігуранта перекваліфікував з ч. 2 ст. 121 КК на ст. 124 КК, зазначивши, що отримані потерпілим тяжкі тілесні ушкодження виникли не в результаті нанесення обвинуваченим умисних тяжких тілесних ушкоджень, а стали наслідком захисту ним свого життя та здоров`я від протиправних посягань потерпілого, а тому в цьому випадку мало місце не умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а перевищення меж необхідної самооборони.
У касаційній скарзі прокурор стверджував, що суд апеляційної інстанції безпідставно перекваліфікував дії фігуранта з ч. 2 ст. 121 на ст. 124 КК.
Верховний Суд вказав, що дії, спрямовані на зупинення суспільно небезпечного посягання, вважаються правомірними, якщо вони зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання.
До умов правомірності необхідної оборони відносяться умови, які характеризують суспільно небезпечне посягання: 1) наявність суспільно небезпечного посягання; 2) його дійсність (реальність), та умови правомірності необхідної оборони, що характеризують захисні дії: 1) можливість захищати лише цінності, безпосередньо названі в ч. 1 ст. 36 КК; 2) шкода має заподіюватись лише особі, яка вчиняє посягання, а не будь-якій іншій особі; 3) захист не має перевищувати меж необхідної оборони.
Наявність посягання передбачає, що посягання вже почалося (чи близьке до цього) і ще не закінчилося. Ця ознака наявності посягання визначає межі необхідної оборони в часі – початковий і кінцевий моменти суспільно небезпечного посягання, у межах якого можлива правомірна оборона.
При цьому оборона не може вважатися правомірною, коли посягання закінчилося і небезпека вже не загрожує особі. Момент фактичного закінчення суспільно небезпечного посягання свідчить про те, що в застосуванні заходів захисту явно відпала потреба.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в день події до будинку фігуранта прийшов психічно хворий потерпілий із пропозицією спільного вживання алкоголю. Коли він відмовився від такої пропозиції та попросив потерпілого піти з будинку, той накинувся на нього. Між потерпілим, який намагався душити фігуранта, кусав його за палець, та фігурантом, який відбивався, заподіюючи удари ногами та руками, відбулася бійка з нанесенням один одному тілесних ушкоджень. Надалі бійка перемістилася в коридор, де фігурант декілька разів рукою вдарив потерпілого, унаслідок чого той впав на підлогу і, схопивши кришку, наніс її тильною частиною удар фігуранту у груди, проте останній відхилився та ліктем ударив потерпілого у голову, від чого він упав біля умивальника, а засуджений вихопив кришку і зі значною силою наніс лежачому на підлозі та повернутому в іншу від нього сторону потерпілому, який вже не чинив активних дій, сім ударів у голову.
З огляду на встановлене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право на необхідну оборону, яке виникло у фігуранта з моменту нападу на нього потерпілого, тривало до падіння останнього та припинення будь-яких активних дій з його боку стосовно засудженого, тобто до моменту фактичного закінчення суспільно небезпечного посягання, а отже фігурант заподіяв потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, які спричинили його смерть, у той час, коли в застосуванні заходів захисту явно відпала потреба.
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд ухвалу апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
