Право на виправдання. Як можна його реалізувати в Україні?

Дане право пов’язується, як правило, з відновленням доброго імені особи. Проте в минулому більшість вироків були осудними. Й відновити своє реноме в людини просто не було можливості.

Численні факти неправомірного засудження стали, зокрема, однією з причин падіння довіри до судової системи. Наразі продовжується широка її критика. Чи можливо реалізувати в Україні право на виправдання, не критикуючи рішення суду, що виніс обвинувальний вирок? У цьому зв’язку постає й інше питання: а що має бути спочатку — довіра до суддів з боку суспільства, чи лише повністю «перезавантажена» судова система отримає той кредит довіри, в умовах якого здійснюватиметься реальне правосуддя? Можливо, що ні те, ні інше. У демократичному суспільстві і громадяни, і засоби масової інформації мають право на розумну та справедливу критику будь-яких публічних осіб, в тому числі й суддів. А компетентна й об’єктивна критика судової практики є навіть необхідним явищем для розвитку правової системи, підвищення довіри до судів. Вона є одним із небагатьох засобів, якими суспільство може вплинути на діяльність суддів.

Чи варто загострювати на цьому увагу? Думаю, варто, але об’єктивна критика судді у зв’язку з прийнятим ним рішенням повинна полягати не в очорненні його особи, критиці має бути піддане рішення судді, а точніше, обґрунтування, мотиви такого рішення.

Іншою важливою тезою щодо права на виправдання є те, що в належній реакції на критику судді чи судової системи має бути зацікавлене все суспільство, а виступити з такою реакцією можуть професійні спільноти. Ці міркування виникли в зв’язку з висловленою Великою палатою Верховного Суду (далі — ВПВС) у постанові у справі No 686/23731/15-ц (провадження No 14-298цс18) від 20 вересня 2018 року правовою позицією. В ній ідеться про те, що, як установлено судом, обвинувачений (ОСОБА_3) перебував під слідством та судом із 20 травня 2004 року по 29 листопада 2013 року, тобто майже вісім років, з перервою, або 114 повних місяців. Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 3 червня 2013 року його визнано невинуватим. Логічно, що в цій ситуації в особи виникає право на відшкодування шкоди, завданої їй внаслідок незаконного засудження. Така шкода відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється Законом України від 1 грудня 1994 року No 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженим наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року No 6/5/3/41.

Дійсно, надання особі статусу виправданого обумовлює появу в неї певних прав. Та, на жаль, ні в Кримінально-процесуальному кодексі України 1960 року, ні в Кримінальному процесуальному кодексі України 2012 року немає окремої статті, яка була б безпосередньо присвячена правам виправданого. Чинний КПК України ретельно регулює статус підозрюваного та обвинуваченого. Й тут, серед іншого, передбачено право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не виправдалися. Така шкода відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України. І в разі припинення кримінального провадження єдиним законом про відшкодування шкоди, завданої незаконним засудженням, є вказаний закон, сфера дії якого поширюється на широке коло суб’єктів, у тому числі й на виправданих. І розгляд вказаної вимоги здійснюватиметься за правилами цивільного судочинства в тому суді, який ухвалив виправдувальний вирок. Саме цей суд має обов’язок роз’яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди в разі ухвалення виправдувального вироку. При цьому в повідомленні про це має бути зазначено, куди й протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Отже, критика рішення суду без подання цивільного позову з відшкодування шкоди на користь виправданої особи мало що дає для відновлення доброго імені виправданого. Адже ця особа натерпілася від страждань (фізичного болю, морального і психічного тиску), втратила престиж, репутацію тощо. Тому, як зазначається в правовій позиції ВПВС, «суд, який розглядає справу, повинен з’ясувати всі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості». Й лише йдучи цим шляхом можливо знайти довіру до суду від суспільства.

Віктор Ковальський

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути