Судова практика
Преюдиція не працює або Звільнення від доказування не має абсолютного характеру
Євген Морозов,
адвокат
Звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду.
Тринадцятого квітня минулого року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 759/6909/18 досліджував питання щодо підстав звільнення від доказування. Преюдиція – це обов’язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.
Читайте також: Порушення вимог КПК в корупційних кримінальних провадженнях: істотність vs неістотності
Важливо. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду – на їх дослідження й оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Отже, преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин (15 вересня 2022 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/12525/20). При цьому звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені. Тобто, учасники процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.
Водночас, для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами, визначеними процесуальним законодавством.
Колегія суддів також зазначає, що звільнення від доказування, закріплене в частині четвертій статті 78 КАС України, не має абсолютного характеру й не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Так само суди не можуть посилатись при мотивуванні рішень і на відсутність в іншому судовому рішенні, що набрало законної сили, дослідження судами певних обставин.
Водночас, звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ (16 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/2486/19).
Якщо суд дійде висновку про те, що обставини в справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, що розглядає справу.
Читайте також: Стандарти доказування в кримінальних провадженнях. Практика ЄСПЛ
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року (справа № 6-327цс15) та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року (справа № 234/1116/16-а); від 9 листопада 2018 року у справі № 816/988/17; від 13 грудня 2018 року у справі № 815/6218/16; від 6 березня 2019 року (справа № 813/4924/13-а); від 31 липня 2019 року (справа № 2340/4337/18), від 15 листопада 2019 року (справа № 826/198/16).
Висновок. Звільнення від доказування не має абсолютного характеру й не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.
Постанова, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, котрі беруть участь у справі, а встановлені в ній обставини не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (22 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 2а-0870/658/11).
Джерело: Юридичний вісник України
