Судова практика
Протокол зборів суддів не може бути предметом судового оскарження
Збори суддів не є суб’єктом владних повноважень щодо суддів в контексті проходженні ними публічної служби у випадках призначення на адміністративну посаду або звільнення з неї.
20 березня 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу судді у справі № 804/4177/17 за його позовом до Центрально Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, треті особи: голова суду, Рада суддів України, про визнання незаконним і скасування рішення.
У липні 2017 р. суддя звернувся до суду з позовом про визнання незаконним і скасування оформленого протоколом рішення зборів суддів цього суду про обрання головою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу іншого судді. На обґрунтування позову зазначив, що оскаржуваним рішенням зборів суддів Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області іншого суддю було обрано головою цього суду на третій строк поспіль, що суперечить вимогам Закону України від 7 липня 2010 р. № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (чинного на час його обрання посаду голови суду на перший строк), Закону України від 2 червня 2016 р. № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» та могло, на думку позивача, викликати суспільний резонанс і підірвати довіру суспільства до судової влади в державі.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 4 липня 2017 р., залишеною без змін Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України – заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Позивач у касаційній скарзі зазначив, що з урахуванням вимог КАС України та Закону № 1402-VIII, призначення на адміністративну посаду голови суду охоплюється терміном проходження публічної служби, а орган, який призначає на таку адміністративну посаду, – збори суддів – у зв’язку з виконанням цього повноваження набуває статусу суб’єкта владних повноважень. Проте суди першої та апеляційної інстанцій помилково вирішили, що збори суддів не є суб’єктом владних повноважень щодо суддів при проходженні ними публічної служби у випадках призначення на адміністративну посаду або звільнення з неї.
Розглянувши справу, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та прийняла постанову, в якій зазначила, що збори суддів Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області як орган суддівського самоврядування, який обговорює питання внутрішньої діяльності суду та приймає колективні рішення з обговорюваних питань, не є суб’єктом владних повноважень у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, та п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 р.
Встановлена правова природа діяльності органу суддівського самоврядування унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання незаконним та скасування його рішення, а тому вказаний позов не може розглядатися в судах.
Суд адміністративної юрисдикції не має компетенції щодо розгляду такого спору з огляду на те, що відповідні скарги розглядаються самим органом суддівського самоврядування згідно із Законом України від 2 червня 2016 р. № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» та внутрішнім актом, який регламентує діяльність такого органу, в той час як у справі ЄСПЛ «Трегубенко проти України», на якій наголошує позивач у доводах касаційної скарги, Пленумом Верховного Суду України було скасоване остаточне та обов’язкове судове рішення, винесене на користь заявника в порядку нагляду.
ЄСПЛ зауважив, що Верховний Суд України звів нанівець увесь судовий розгляд, що завершився прийняттям остаточного та обов’язкового рішення, і тому порушив принцип res judicata щодо рішення, яке, крім того, вже було частково виконане [п. 35 Рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 р. у справі «Трегубенко проти України» (заява № 61333/00)].
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду визнала безпідставними наведені в касаційній скарзі доводи позивача про те, що суди першої та апеляційної інстанцій виключили з-під юрисдикції судів України таку категорію справ як оскарження рішень зборів суддів, а також одноособово обмежили його право на доступ до правосуддя, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції.
Підготував Леонід Лазебний
