Судова практика
Процесуальні документи про дозвіл на проведення НСРД мають досліджуватися під час розгляду справи в суді, а не після розслідування
19 травня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 683/2848/15-к відмовила у задоволенні касаційних вимог сторони захисту щодо недопустимості доказів, дійшовши висновку, що балансу інтересів сторін провадження порушено не було.
Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу засуджено за ч. 1 ст. 111 КК.
У касаційній скарзі засуджений та захисник зазначали, що обвинувальний вирок суду першої інстанції ґрунтується на припущеннях та недопустимих доказах, отриманих з порушенням порядку, встановленого КПК. Також зазначав про неналежне виконання вимог ст. 290 КПК при відкритті матеріалів провадження стороні захисту.
Верховний Суд, серед іншого, зазначив, що доводи про недопустимість як доказів протоколів, складених за результатами проведених оперативно-технічних заходів з підстав порушення вимог ст. 290 КПК через несвоєчасність відкриття окремих процесуальних документів, що стали підставою для їх проведення, є необґрунтованими.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, у судовому засіданні в суді першої інстанції було досліджено протоколи за результатами проведення оперативно-технічного заходу, однак сторона захисту просила визнати зазначені докази недопустимими, оскільки їх було отримано в результаті проведення оперативно-розшукових заходів, проведених на підставі матеріалів, які не були відкриті стороні захисту після закінчення досудового розслідування.
Втім, під час апеляційного розгляду прокурором було вжито заходів для розсекречення вищезазначених матеріалів і відкриття їх стороні захисту, які в тому ж засіданні за клопотанням прокурора апеляційний суд долучив до матеріалів кримінального провадження.
Верховний Суд наголосив, що процесуальні документи про надання дозволу на проведення НСРД не є самостійним доказом у кримінальному провадженні. Процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД, не є документами у розумінні ч. 2 ст. 99 КПК, оскільки не містять зафіксованих та зібраних оперативними підрозділами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб. Отже, процесуальні документи про дозвіл на проведення НСРД (у тому числі й відповідні ухвали слідчих суддів) повинні досліджуватися судом під час розгляду справи в суді з метою оцінки допустимості доказів, отриманих у результаті НСРД.
Беручи до уваги те, що КПК чітко встановлює процесуальні підстави проведення НСРД, а в протоколі про результати проведення цих дій завжди вказується, на підставі якого рішення вони проводилися, не можна говорити про те, що для сторони захисту в цілому буде неочікуваним побачити відповідний процесуальний документ, якщо його буде відкрито не на стадії закінчення досудового розслідування, а пізніше.
Більше того, змагальність процесу передбачає свободу сторін у висловленні своїх заперечень, у тому числі щодо допустимості тих чи інших доказів.
Це, зокрема, прямо випливає зі змісту ч. 3 ст. 89 КПК, яка передбачає, що сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими. Цьому праву кореспондує відповідний обов’язок іншої сторони довести допустимість такого доказу (ч. 2 ст. 92 КПК).
Баланс інтересів сторін не на користь сторони захисту буде порушено не стільки у випадку, якщо відповідний процесуальний документ не буде відкрито на стадії закінчення досудового розслідування, скільки в ситуації, якщо всупереч клопотанню, своєчасно заявленому в суді стороною захисту, цей документ так і не буде відкритий або буде відкритий із невиправданою затримкою, коли сторона захисту вже не матиме можливості належним чином підготуватися до захисту і скорегувати лінію захисту.
У цьому кримінальному провадженні сторона обвинувачення відкрила стороні захисту ухвали слідчого судді з дозволом на проведення оперативно-технічних заходів у вигляді зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції, однак сторона захисту наголошувала на необхідності визнання недопустимими доказів, отриманих на підставі вказаних матеріалів, через невиконання обвинуваченням вимог ч. 12 ст. 290 КПК під час закінчення досудового розслідування, хоча усі вищезазначені докази були відкриті прокурором відповідно до положень ч. 11 ст. 290 КПК.
Ураховуючи наведене, зокрема й процесуальну поведінку учасників кримінального провадження, колегія суддів ВС вирішила, що при розгляді цього кримінального провадження не було порушено балансу інтересів сторін провадження, вони нарівно використовували надані їм процесуальні права на збирання та подання до суду доказів і у зв’язку з цим мали можливість для підготовки в обстоюванні своїх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК.
Підготував Леонід Лазебний
