Судова практика
При незаконному призупиненні дії трудового договору роботодавець зобов’язаний виплатити працівнику середній заробіток за час вимушеного прогулу, як і при звільненні
5 травня 2025 р. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 758/4178/22 залишив без задоволення касаційну скаргу акціонерного товариства, яке призупинило дію трудового договору з позивачкою.
Особа звернулася з позовом до акціонерного товариства про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що у відповідача була можливість надавати їй роботу, а у неї – виконувати роботу.
Стверджувала, що після запровадження в Україні правового режиму воєнного стану вона продовжувала у повному обсязі виконувати свої посадові обов’язки, проте АТ прийняло з порушенням ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» рішення про призупинення дії трудового договору та припинення нарахування та виплати заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат.
Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, позов задоволено з тих мотивів, що відповідачем не доведено та з матеріалів справи не вбачається абсолютної неможливості виконання позивачем роботи. З матеріалів справи також не вбачається абсолютної неможливості надання відповідачем роботи позивачу.
При стягненні середнього заробітку суди застосували положення ст. 235 КЗпП України за аналогією до правовідносин у зв’язку з призупиненням дії трудового договору.
Розглянувши касаційну скаргу АТ, Об’єднана палата вказала, що сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення наказу «Про призупинення дії трудового договору»), що дія трудового договору може бути призупинена у зв’язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію.
Обов’язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення наказу «Про призупинення дії трудового договору») є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов’язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони – не породжують правові наслідки у зв’язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.
У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, з урахуванням положень ст. 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України.
Відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватись не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми ст. 235 КЗпП України.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов’язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.
Отже, Об’єднана палата не знайшла підстав для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2024 р. у справі № 161/8196/22 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2024 р. у справі № 761/14792/22 щодо застосування ст. 235 КЗпП України у подібних правовідносинах.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 17 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
