Судова практика
При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, слід враховувати баланс інтересів сторін
9 грудня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 209/2642/18 скасував рішення судів попередніх інстанцій, які належним чином не дослідили причини непроживання особи у квартирі.
Власниця квартири звернулася до суду з позовом до своєї дочки про втрату права користування житлом колишнього члена сім`ї власника житла з тих мотивів, що з початку серпня 2017 року відповідачка, не пояснивши причин, забрала свої особисті речі та покинула спірну квартиру і не проживає у ній. У зв`язку з тим, що відповідачка не знімається з реєстраційного обліку в спірній квартирі, вона вимушена сплачувати комунальні послуги за кількістю осіб і позбавлена можливості вільно розпоряджатися своєю власністю.
Дочка звернулась до суду із зустрічним позовом до власниці квартири про вселення у зв’язку з тим, що з серпня 2017 року вона вимушено не проживає у спірній квартирі, оскільки посварилася із своєю матір`ю, у квартирі залишились її особисті речі. Твердила, що неодноразово намагалася помиритися з матір`ю, натомість остання миритися не бажала та перешкоджала їй у доступі до квартири, спочатку фізично, а згодом взагалі змінила замки та не надала ключі від вхідних дверей, позбавивши її таким чином права користуватися спірною квартирою. Іншого житла, крім спірної квартири, вона не має і інтересу до цієї квартири вона не втратила.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, на підставі ч. 2 ст. 405 ЦК України визнано дочку такою, що втратила право користування спірною квартирою, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
У касаційній скарзі дочка зазначала, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували те, що вона іншого житла не має, інтерес до спірної квартири не втратила, однак їй чиняться перешкоди у користуванні цією квартирою.
Верховний Суд вказав, що відповідно до положень ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Водночас згідно із ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Отже, при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
За висновком Верховного Суду, у цій справі суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили причини непроживання дочки у квартирі, зокрема те, що між сторонами існує конфліктна ситуація з приводу користування спірним житлом, не встановили, чи збалансовує рішення, ухвалене судом першої інстанції, інтереси матері як власника квартири та дочки, яка також зареєстрована у цій квартирі, проживала у ній більше 20 років та не має іншого житла.
Підготував Леонід Лазебний
