Судова практика

Прийняття держвиконавцем постанови та складення акта про передачу майна стягувачу можуть вважатися юридичними фактами, які є законними підставами виникнення цивільних прав та обов`язків

Опубліковано

17.07.2019

Процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акта про передачу майна стягувачу, який є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

12 червня 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу у справі № 752/1115/17 за позовом фізичної особи до головного державного виконавця Голосіївського РВ ДВС та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» про визнання незаконними дій, визнання незаконними та скасування постанови й акта.
У січні 2017 р. фізична особа звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що державний виконавець не надсилав йому постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про зміну сторони виконавчого провадження, результати визначення вартості нерухомого майна, повідомлення про проведення електронних торгів з реалізації предмета іпотеки, чим порушено його права та вимоги Закону України від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV «Про виконавче провадження», чинного на момент виникнення спірних правовідносин; державним виконавцем прийнято постанову передчасно та з порушенням вимог ст. 62 того ж Закону, а також п. 5 розд. ІІІ Тимчасового порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2014 р. № 656/5, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва провадження у справі закрито з тих мотивів, що спір виник з публічно-правових відносин, його предметом є визнання незаконними постанови та акта суб`єкта владних повноважень, а тому він не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до юрисдикції адміністративних судів.
Постановою Апеляційного суду міста Києва ухвалу районного суду скасовано у частині закриття провадження у справі, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач звернувся до суду в порядку позовного провадження, а не оскарження дій державного виконавця, та між сторонами наявний спір про право цивільне, у зв`язку із чим спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Апеляційний суд послався на правову позицію, викладену Верховним Судом України у постанові від 16 листопада 2018 р. (провадження № 6-1655цс16) та Верховним Судом у постанові від 6 лютого 2018 р. (провадження № 61-1521св17).
ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» у касаційній скарзі стверджувало, що між сторонами відсутній спір щодо цивільного права, а справа згідно зі ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, про що помилково зазначено апеляційним судом.
Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, в якій зазначила, що за загальним правилом реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Порядок реалізації арештованого майна передбачений ч. 6 ст. 62 Закону № 606-XIV у якій визначено, що уразі якщо в місячний строк з дня проведення повторної уцінки майно не реалізовано на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах, державний виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.
Якщо стягувач своєчасно і письмово не заявить про таке своє бажання, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові (ч. 7 ст. 62 згаданого Закону). Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт.
При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (ч. 9 ст. 62 Закону № 606-XIV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обв`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, підставами виникнення яких можуть бути інші юридичні факти (п. 4 ч. 2 вказаної статті).
З огляду на зазначене, передбачена ст. 62 Закону № 606-XIV (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акта про передачу майна стягувачу, які можуть вважатися юридичними фактами, правочином, що є законною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (п. 4 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Саме такі висновки викладені Верховним Судом України у постановах від 16 листопада 2016 р. (провадження № 6-1655цс16) та від 14 червня 2017 р. (провадження № 6-1804цс16), і Велика Палата Верховного Суду не знайшла правових підстав для відступу від цих висновків. Позовні вимоги у цій справі нерозривно пов`язані між собою підставою виникнення, стосуються одного й того ж майна, що має наслідком повернення цього майна законному власнику в разі задоволення позову, тому ці позовні вимоги необхідно розглядати в межах однієї справи, одного провадження в порядку цивільного судочинства.
Оскільки за оскаржуваними актом та постановою державного виконавця нерухоме майно передано у власність стягувачеві, який оформив право власності на це майно, предметом розгляду є дії державного виконавця, пов`язані з реалізацією майна, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків інших осіб (не сторін виконавчого провадження). Спір у справі, що розглядається, виник із цивільних правовідносин щодо захисту права власності, є майновим, приватноправовим, а не публічно-правовим.