Connect with us

Судова практика

Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України, має вирішувати слідчий суддя, а не загальний суд

30 червня 2020 р. Велика Палата Верховного Суду у справі № 727/2878/19 відступила від власного правового висновку щодо юрисдикції спору про звільнення майна з-під арешту, накладеного в кримінальному провадженні, визначивши, що питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 р. та нескасованого після закриття слідчим кримінального провадження, має вирішувати слідчий суддя за правилами кримінального судочинства.

Ухвалою слідчого судді в кримінальному провадженні було накладено арешт на автомобіль особи. Згодом постановою слідчого зазначене кримінальне провадження було закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення, проте, арешт автомобіля після закриття провадження та закінчення досудового розслідування ніхто не зняв. У зв’язку із цим особа звернулася до суду із позовом про зняття арешту з майна.

Рішенням суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного суду, у відкритті провадження було відмовлено. Суд вказав, що вимоги позивача повинні розглядатися у межах кримінального судочинства, враховуючи те, що саме у ньому і був накладений відповідний арешт на майно.

У касаційній скарзі позивач вказав, що у задоволенні клопотання про скасування арешту майна за правилами кримінального судочинства йому вже було відмовлено. Суди мотивували відмову тим, що у КПК не передбачено процесуального механізму скасування арешту майна після закриття слідчим кримінального провадження та закінчення досудового розслідування, а тому вирішення порушеного у клопотанні питання не належить до компетенції слідчого судді.

Велика Палата Верховного Суду відступила від власного висновку, викладеного у постанові від 15 травня 2019 р. у справі № 372/2904/17-ц у частині того, що питання про скасування арешту майна, накладеного за КПК України 2012 р., після закриття слідчим кримінального провадження слід вирішувати за правилами цивільного судочинства.

Велика Палата вказала, що внаслідок відсутності у слідчого, який закрив кримінальне провадження самостійно, відповідних повноважень щодо скасування арешту, для гарантування прав і свобод осіб, на майно яких накладений арешт, саме слідчий суддя, здійснюючи судовий контроль, повноважний за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 174 КПК, вирішити питання про скасування такого арешту після закриття слідчим кримінального провадження.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 р. та незнятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Натомість питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 р. та нескасованого після закриття слідчим кримінального провадження, має вирішувати слідчий суддя за правилами кримінального судочинства.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Створення небезпеки для руху внаслідок протиправної поведінки потерпілого пішохода не звільняє водія від виконання вимог ПДР

5 серпня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 753/10028/18 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який наполягав, що висновки наданої захистом експертизи не були взяті судом до уваги.

Вироком місцевого суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, особу визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.

У касаційній скарзі захисник зазначав, що суди необґрунтовано відкинули висновок експертів за результатами проведення комплексної автотехнічної та фототехнічної експертизи.

Верховний Суд вказав, що законодавець, передбачивши у ч. 2 ст. 101 КПК право сторони захисту надати суду висновок експерта, тим самим установив і обов’язок суду його розглянути у сукупності з іншими доказами. У кримінальних провадженнях, які стосуються ДТП, експертне дослідження може вплинути на остаточне рішення або позначитися на остаточному рішенні суду. Тому право захисту спростовувати висновки експертів, надані обвинуваченням, за допомогою іншого висновку, наданого захистом, має бути забезпечене судом.

Як убачається з матеріалів цього кримінального провадження, з метою забезпечення дотримання принципу змагальності сторін за клопотанням захисника суд першої інстанції долучив до матеріалів кримінального провадження висновок експертів, підготовлений за заявою захисника.

Суд не взяв до уваги та не визнав доказом відсутності в діях водія невідповідностей вимогам ПДР, яку встановлено вказаним висновком експертів, оскільки саме цей висновок відповідає з’ясованим обставинам, був складений з урахуванням більш широкого обсягу вихідних даних та в частині визначення моменту виникнення небезпеки для руху водія узгоджується з дослідженим відеозаписом ДТП.

Суд першої інстанції на підставі досліджених доказів встановив, що в діях потерпілого як пішохода в дорожній обстановці, що склалася, вбачаються ознаки порушення вимог пп. «б», «г» п. 4.14 ПДР, які регламентують заборону пішоходам раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід, а також переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга або дорога має чотири і більше смуг для руху в обох напрямках.

Однак незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди водій зобов’язаний був виконати вимогу п. 12.3 ПДР і негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди. Таким чином, те, що небезпеку для руху (а саме перехід проїзної частини поза пішохідним переходом, а також здійснення вибігу на проїзну частину поза пішохідним переходом) створено внаслідок власної протиправної поведінки пішохода, не звільняє водія від виконання вимог зазначеного пункту ПДР.

Таким чином, Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Якщо заборонену до обігу речовину на час судового розгляду вилучено зі списку небезпечних, кримінальна відповідальність особи виключається

12 серпня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 333/7457/16 погодилася з висновками судів, що в інкримінованих обвинуваченому діях відсутній склад кримінального правопорушення та відмовила у задоволенні касаційної скарги прокурора.

Вироком місцевого суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, особу визнано невинуватою у пред’явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України та виправдано, зокрема з тих мотивів, що скільки постановою КМУ від 16 травня 2018 р. № 390 заборонену раніше до обігу речовину виключено зі списку 1 «Особливо небезпечні наркотичні засоби, обіг яких заборонено» таблиці 1 Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 6 травня 2000 р. № 770, в інкримінованих обвинуваченому взагалі відсутній склад злочину.

У касаційній скарзі прокурор стверджував, що висновки суду першої інстанції про відсутність в діях особи складу злочину у частині обвинувачення його в незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту, а також незаконному збуті особливо небезпечних засобів за вищевказаними епізодами з посиланням на постанову КМУ № 390 є помилковими.

Верховний Суд вказав, що за результатами розгляду кримінального провадження суд першої інстанції встановив, що відповідно до списку 1 «Особливо небезпечні наркотичні засоби, обіг яких заборонено» таблиці 1 Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів AB-PINACA-CHM віднесено до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонено. Згідно з приміткою цього списку також включаються гомологи перелічених у ньому наркотичних засобів (якщо вони окремо не виключені) у разі, коли існування таких гомологів можливе. Відповідно до списку 2 зазначеного переліку AB-PINACA та PVP віднесено до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено.

Проте зі змісту постанови КМУ від 16 травня 2018 р. № 390 «Про внесення змін до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» вбачається, що зі списку 1 «Особливо небезпечні наркотичні засоби, обіг яких заборонено» таблиці 1 Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів виключено AB-PINACA-CHM, гомологом якого є MAB-CHMINACA, незаконне придбання, зберігання з метою збуту та незаконний збут якого інкриміновано особі за кожним з епізодів. Тому  в його діях відсутній склад злочину.

Отже, пославшись на положення ч. 1 ст. 5 КК про те, що закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Джерелом обізнаності лікаря про стан здоров’я вагітної пацієнтки є не лише її амбулаторна картка

6 серпня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 226/627/17 відмовив у задоволенні касаційної скарги засудженого, який неналежно виконав свої професійні обов’язки внаслідок недбалого ставлення до них, що спричинило смерть новонародженого.

Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, лікаря акушера-гінеколога засуджено за ч. 2 ст. 140 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права займатися лікарською та акушерсько-гінекологічною діяльністю на строк 2 роки.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК його звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Його визнано винуватим у тому, що він, будучи медичним працівником, перебуваючи на чергуванні у стаціонарному пологовому відділенні лікарні, маючи достатній досвід, кваліфікацію, умови та засоби для проведення лікування і здійснення лабораторних досліджень, будучи відповідальним за надання медичної допомоги вагітній потерпілій, неналежно виконав свої професійні обов’язки, що спричинило смерть новонародженого.

У касаційній скарзі засуджений стверджував, що тяжкі наслідки для дитини настали у зв`язку з тим, що в амбулаторній картці вагітної потерпілої не було зазначено про її хронічні захворювання й остання про них не повідомила. Відповідно до п. 2.3. Методичних рекомендацій щодо організації надання амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги, затверджених наказом МОЗ України від 15 липня 2011 р. № 417 «Про організацію амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні», обов`язок отримання інших даних про хворобу потерпілої, крім тих, що зазначені у виписці з амбулаторної карти вагітної, на нього не покладався, а тому в його діях відсутня об`єктивна сторона інкримінованого злочину. Наполягав, що тяжкі наслідки для дитини також настали у зв’язку з перешкоджанням сторонніми особами (матір’ю породіллі) проведенню реанімації та порушенням заборони транспортування дитини до іншого лікувального закладу.

Верховний Суд не погодився з доводами скаржника про те, що на лікаря не покладено обов’язків самостійно отримувати дані про хронічні захворювання вагітної пацієнтки.

Згідно з вимогами п. 2.3 Методичних рекомендацій № 417  після першого візиту фахівець, який спостерігає вагітну, обов`язково отримує інформацію від лікаря загальної практики – сімейної медицини (дільничного терапевта) про стан здоров`я вагітної. У разі спостереження вагітної у лікаря загальної практики – сімейної медицини він заповнює цей додаток сам.

Згідно з даними акта службового розслідування потерпіла останнього разу також стаціонарно лікувалася через загострення хронічного бронхіту з астматичним компонентом. Отже, лікар був обізнаний зі станом її здоров’я. Йому також було відомо про те, що остання раніше перенесла хронічний бронхіт. Тому доводи засудженого про відсутність у його діях об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК, є необґрунтованими.

Згідно з п. «а» ч. 1 ст. 78 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. на лікаря покладено обов’язок надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу.

Згідно з висновками експерта діагноз під час надходження потерпілої встановлений неправильно, не було проведено діагностичних проб передчасного розриву плодових оболонок, а причиною розвитку ускладнень стану дитини на момент народження є невстановлений діагноз «дистрес плоду» під час пологів та несвоєчасно надана медична допомога новонародженому, несвоєчасне родорозродження, що призвело до настання тяжких наслідків для дитини у зв’язку з неналежним наданням медичної допомоги лікарем.

Отже, як зазначила комісія експертів, виникнення вказаних захворювань у дитини мало місце в момент народження.

Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги засудженого.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

Telegram