Судова практика
Рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, та ті, що тривають
18 листопада 2020 р. Велика Палата Верховного Суду у справі № 4819/49/19 дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про перегляд за виключними обставинами ухвали ККС ВС, вказавши, що рішення КСУ мають пряму (перспективну) дію.
Заявник звернувся до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд ухвали Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 25 жовтня 2019 р. за виключними обставинами, якою ККС відмовив у відкритті касаційного провадження, посилаючись на ч. 3 ст. 307 КПК з тих мотивів, що ухвалу слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржено.
Виключною обставиною заявник вважав Рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 17 червня 2020 р. № 4-р (ІІ)/2020, ухвалене за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 309 КПК.
На думку заявника, ухвалою суду апеляційної інстанції порушено його конституційне право на апеляційний перегляд справи, гарантоване п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, адже оскільки вперше неконституційна норма ч. 3 ст. 307 КПК застосована в ухвалі ККС від 25 жовтня 2019 р., то цю ухвалу слід переглянути за виключними обставинами.
Велика Палата ВС зазначила, що згідно з резолютивною частиною Рішення КСУ від 17 червня 2020 р. № 4-р (ІІ)/2020, ухваленого за конституційною скаргою, визнано неконституційними та такими, що з дня ухвалення КСУ цього рішення втрачають чинність положення ч. 3 ст. 307 КПК щодо заборони оскарження ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
На підставі аналізу норм законодавства ВП ВС дійшла висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ.
У рішенні КСУ від 17 червня 2020 р. № 4-р (ІІ)/2020 відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення, а в його резолютивній частині чітко вказано, що положення ч. 3 ст. 307 КПК втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
На день прийняття ККС оскаржуваної ухвали від 25 жовтня 2019 р. норму ч. 3 ст. 307 КПК не ще було визнано неконституційною.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КПК процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями КПК, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
На момент прийняття оскаржуваної ухвали ККС застосував чинні норми КПК. Натомість Рішення КСУ № 4-р (ІІ)/2020, яке заявник вважає виключною обставиною, ухвалено 17 червня 2020 р. На момент ухвалення вищезазначеного рішення КСУ кримінально-процесуальні відносини у аналізованому провадженні вже припинилися. А це означає, що дія рішення КСУ не може поширюватися на ці правовідносини, оскільки вони виникли і закінчилися до його ухвалення.
Отже, ВП ВС дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про перегляд за виключними обставинами ухвали ККС від 25 жовтня 2019 р.
Підготував Леонід Лазебний
