Судова практика
Рішення суду у спорі між кредитором та боржником не має преюдиційного значення для заставодавця
12 травня 2020 р Велика Палата Верховного Суду у справі № 921/730/13-г/3 відмовила у задоволенні касаційної скарги заставодавця, який оскаржував рішення за позовом кредитора до боржника, та вказала, що за загальним правилом таке рішення не може бути оскаржене в апеляційному порядку заставодавцем як особою, яка не брала участі у справі, в якій вирішувалося питання про стягнення кредитної заборгованості з позичальника, у разі його незалучення до участі у справі як третьої особи.
Рішенням господарського суду було задоволено позовні вимоги кредитора до боржників про стягнення заборгованості.
Заставодавець, який не брав участі у тій справі, звернувся до суду апеляційної інстанції із скаргою, у якій просив скасувати вищевказане рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Вказував, що це рішення впливає на його права й обов’язки як заставодавця (майнового поручителя) відповідача.
Ухвалою апеляційного суду провадження у справі було закрите на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України з тим обґрунтуванням, що місцевий господарський суд у цій справі вирішував спір за позовом кредитора до боржника та іншого поручителя. Рішення ж суду першої інстанції не містило жодних висновків або посилань на права та обов’язки позивача як поручителя.
У касаційній скарзі позивач вказував, що відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в разі неоскарження рішення суду у справі про стягнення з боржника заборгованості за кредитними договорами, він як майновий поручитель буде позбавлений можливості оспорити суму заборгованості, у рахунок якої буде звертатися стягнення на предмет іпотеки, оскільки таку суму вже буде встановлено преюдиційним судовим рішенням.
Велика Палата Верховного Суду вирішила відступити від висновку, викладеного в постанові від 16 жовтня 2019 р. у справі № 752/21064/15-ц та вказала, що у цьому рішенні не були враховані положення ч. 5 ст. 82 ЦПК України (ч. 5 ст. 75 ГПК України), згідно з якими обставини, встановлені стосовно певної особи судовим рішенням в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути в загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
З огляду на наведене, при розгляді справи про звернення кредитором стягнення на майно заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) останній може заперечувати проти суми заборгованості за основним зобов’язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до боржника та/або поручителя, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі.
Рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником та/або поручителем щодо стягнення заборгованості, яким визначено розмір такої заборгованості, не має преюдиційного характеру для заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) за основним кредитним зобов’язанням і за загальним правилом не може бути оскаржено в апеляційному порядку такою особою у разі її не залучення до участі у справі.
Підготував Леонід Лазебний
