Судова практика
Розмежувальною ознакою між шахрайством та цивільно-правовим деліктом є умисел особи, яка уклала договір, не маючи повноважень
24 вересня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 755/10138/16-к залишив без задоволення касаційну скаргу засудженого, який заперечував, що вчинив шахрайство.
Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу засуджено за ч. 3 ст. 190 КК за те, що він, перебуваючи на виставці автомобільного транспорту, повідомив потерпілому завідомо неправдиву інформацію про те, що він працює генеральним директором ТОВ, що не відповідало дійсності, оскільки його було звільнено з цієї посади рік тому. А також повідомив про те, що одним із видів економічної діяльності ТОВ є продаж електромобілів та їх комплектуючих на території України. Будучи введеним в оману, потерпілий повідомив про свої наміри придбати у згаданого ТОВ електромобіль.
У подальшому засуджений, видаючи себе за генерального директора ТОВ, уклав від імені ТОВ з потерпілим договір поставки електромобіля. На виконання умов цього договору потерпілий передав кошти в сумі 30 000 дол. США, а засуджений видав квитанцію прибуткового касового ордера про прийняття цих коштів як передоплату за договором поставки, якими розпорядився на власний розсуд, не маючи на меті виконання умов договору.
У касаційній скарзі засуджений зазначав, що суд не дав оцінки тому факту, що між засудженим та потерпілим були наявні цивільно-правові відносини.
Верховний Суд зазначив, що згідно зі ст. 190 КК України шахрайство – це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.
Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховання певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов`язковості передачі їй майна або права на нього. Відповідно, обов`язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об`єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно.
Згідно з вимогами ЦК України особа при укладанні цивільно-правової угоди повинна мати право на її укладення та можливість виконання обов’язків, покладених на неї за цією угодою.
Відмежовуючи шахрайство від цивільно-правових деліктів, слід виходити з того, що отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов`язання може бути кваліфіковане як шахрайство, якщо встановлено, що винна особа вже в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, а зобов`язання – не виконувати. Розмежування кримінально-караного злочину від цивільно-правової угоди слід проводити не по тому, як оформлені укладені між сторонами договори, а по тому, що стало результатом цієї договірної діяльності. Якщо одна сторона, приймаючи на себе зобов`язання, не має ніяких реальних можливостей і бажання їх виконувати, мова йде про шахрайство.
Судами поза всяким сумнівом було встановлено, що засуджений на момент укладення угоди з потерпілим про придбання останнім електроавтомобіля, видавав себе за генерального директора ТОВ, хоча на момент укладання угоди вже таким не був, а отже не мав повноважень на укладення такої угоди та реальних можливостей на забезпечення виконання її умов.
Підготував Леонід Лазебний
