Connect with us

Судова практика

Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли їх особисте майно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном

Дата публікації:

22 вересня 2020 р. Велика Палата Верховного Суду у справі № 214/6174/15-ц скасував рішення апеляційного суду, встановивши, що позивачка не надала доказів на підтвердження її значного внеску в розумінні ч. 1 ст. 62 СК України у переобладнання спірного приміщення із житлового у нежитлове для визнання спірного майна об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина звернулася до суду з позовом до колишнього чоловіка та його сестри про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, витребування майна із чужого володіння, визнання права власності на частку нерухомого майна.

Обґрунтовувала позов тим, що вона з відповідачем перебувала у шлюбі, який розірвано заочним рішенням суду. До укладення шлюбу відповідач набув у власність квартиру на підставі договору дарування. Під час шлюбу було отримано дозвіл на зміну цільового призначення вказаного житлового приміщення у нежитлове – магазин непродовольчих товарів та за рахунок спільних трудових та грошових затрат здійснено необхідні будівельні та ремонтні роботи з перепланування та переобладнання приміщення, внаслідок чого вартість цього нерухомого майна істотно збільшилась.

Надалі відповідач без згоди позивачки розпорядився на власний розсуд вказаним нежитловим приміщенням – уклав зі своєю сестрою договір дарування нежитлового приміщення.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Рішенням районного суду у задоволенні позову відмовлено, оскільки позивачка не довела того, що вартість спірного нерухомого майна, набутого відповідачем до укладення шлюбу з нею, істотно збільшилася саме у результаті їх спільної трудової та грошової участі.

Апеляційний суд рішення районного суду скасував, позов задовольнив частково.

У касаційній скарзі відповідач зазначав, що позивачка не надала доказів на підтвердження її трудової чи грошової участі у збільшенні вартості зазначеного майна, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ст. 62 СК України.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об’єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального здорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об’єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об’єкт стають малозначними в остаточній вартості об’єкта власності чи у остаточному об’єкті.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що істотність збільшення вартості майна підлягає з’ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Істотне збільшення вартості майна обов’язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Посилаючись на вимоги ст. 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивачка мала довести, що у збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Отже Велика Палата Верховного Суду визнала законним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що з матеріалів справи не вбачаються передбачені ст. 62 СК України підстави виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало чоловіку на праві особистої приватної власності.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Участь судді, що брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не допускається у суді першої, апеляційної чи касаційної інстанцій

Опубліковано

on

18 лютого 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у справі № 127/17123/19 задовольнив касаційну скаргу прокурора на рішення апеляційного суду, яким порушено вимоги ст. 76 КПК.

Вироком міського суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 307 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення нею злочину.

У касаційній скарзі прокурор зазначав, що ухвала апеляційного суду не містить відповідей на усі доводи апеляційної скарги та не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, а також вона постановлена із порушенням ст. 76 цього Кодексу, оскільки суддя, який брав участь в апеляційному розгляді справи,  також брав участь у цьому кримінальному провадженні на досудовому розслідуванні.

Верховний Суд вказав, що недопустимість повторної участі судді, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, у розгляді кримінального провадження по суті диктується логікою побудови системи судового контролю. Судовий контроль не належить до правосуддя і є специфічною діяльністю суду. Вона має контрольний характер і забезпечує охорону конституційних прав громадян від свавільного і невиправданого втручання та обмеження з боку органів державної влади. Беручи до уваги те, що ці обставини можуть позначитися на об’єктивності й неупередженості судді при розгляді кримінального провадження по суті, законодавець включив зазначені дії до числа тих, що перешкоджають участі судді в його розгляді по суті. Адже, хоча діяльність судді із судового контролю не має прямого відношення до вирішення кримінального провадження по суті, проте він знайомиться з матеріалами провадження, і у нього при цьому складається внутрішнє переконання щодо його обставин, особи підозрюваного.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Закріплена в ст. 76 КПК недопустимість повторної участі судді у кримінальному провадженні спрямована на те, щоб запобігти можливій необ’єктивності та упередженості судді, пов’язаних із захистом права кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як убачається з матеріалів провадження та долученої до касаційної скарги ухвали апеляційного суду, суддя цього суду брав участь під час досудового розслідування у розгляді апеляційної скарги захисника на ухвалу слідчого судді, якою відмовлено в скасуванні повідомлення про підозру особі у вчиненні злочину. Цей же суддя є суддею-доповідачем у цьому кримінальному провадженні та під його головуванням постановлено ухвалу, яка є предметом касаційного оскарження.

Врахувавши це, Верховний Суд визнав доводи прокурора про порушення апеляційним судом вимог ст. 76 КПК обґрунтованими, скасував ухвалу апеляційного суду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Проголошення судом після виходу з нарадчої кімнати лише вступної та резолютивної частин вироку є істотним порушенням вимог КПК

Опубліковано

on

2 лютого 2021 р. Верховний Суд у справі № 519/41/20 задовольнив касаційну скаргу прокурора, оскільки головуючим суддею не було дотримано вимог ст. 376 КПК України.

Вироком районного суду особу засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України.

Ухвалою апеляційного суду вирок змінено в частині призначеного покарання.

У касаційній скарзі прокурор зазначав, що судом першої інстанції всупереч вимогам ст. 376 КПК України після виходу з нарадчої кімнати було оголошено лише резолютивну частину вироку, а не повний  текст.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Верховний Суд на підставі системного аналізу норм ст. 370, ч. 2 ст. 371 та ч.ч. 1, 6 ст. 376 КПК вказав, що вирок має бути складений у нарадчій кімнаті, а його повний текст повинен бути оголошений негайно після виходу суду з нарадчої кімнати, крім того, копія цього вироку негайно має бути вручена учасникам судового провадження.

Проголошенням вироку після виходу з нарадчої кімнати, роз’яснення його змісту суд реалізовує конституційне положення, що визначене як основна засада судочинства, а саме – гласність судового процесу. Тобто засаду гласності і відкритості кримінального провадження повинно бути забезпечено не лише прийняття судом обґрунтованого і законного рішення, а й обізнаністю учасників кримінального провадження про мотиви і підстави прийняття такого рішення. Не проголошуючи повного тексту вироку, суддя показує, що не повинен пояснювати прийняте рішення, а це може викликати сумнів у справедливості процесу в цілому та ухваленого рішення зокрема.

Таким чином, судове рішення у цьому кримінальному провадженні було постановлено без додержання вимог ст.ст. 370, 376 КПК, оскільки при розгляді провадження судами першої та апеляційної інстанцій було допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Отже, Верховний Суд скасував вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Відсутність постанови про призначення прокурора у кримінальному провадженні обумовлює недопустимими зібраних під час розслідування доказів

Опубліковано

on

22 лютого 2021 р. Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 754/7061/15 залишила без задоволення касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду, який визнав недопустимими зібрані докази.

Вироком районного суду особу засуджено за ч. 4 ст. 358 КК.

Ухвалою апеляційного суду зазначений вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою захисника скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв’язку з недоведеністю винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК.

У касаційній скарзі прокурор зазначав, що апеляційний суд з порушенням вимог ст. 94 КПК надав неправильну та необґрунтовану оцінку доказам, покладеним судом першої інстанції в основу обвинувального вироку, визнавши їх недопустимими через відсутність належних даних про повноваження прокурорів у кримінальному провадженні.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Об`єднана палата ККС ВС вказала, що керівник органу прокуратури визначає прокурора (групу прокурорів), який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, кримінальним процесуальним рішенням, яке утворює, змінює чи припиняє права і обов’язки, тобто має правові наслідки, в конкретному кримінальному провадженні з його початку до завершення та за процесуальною формою має бути передбачено (встановлено) КПК.

Надання прав, покладення обов’язків та визначення обсягу відповідальності за своєю юридичною природою потребує письмової форми заради уникнення суб’єктивізму та забезпечення правової визначеності. Хоча ст. 37 КПК і не передбачає для керівника органу прокуратури специфічної форми рішення про визначення прокурора (групи прокурорів), який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, така процесуальна форма вбачається із тлумачення положень ст. 110 КПК у взаємозв’язку із положеннями ч. 5 ст. 36 КПК. Відповідно до останньої норми Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування.

У свою чергу постанова керівника відповідного органу прокуратури про призначення (визначення) прокурора або групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, має відповідати вимогам ст. 110 КПК, якими, у тому числі, визначено, що постанова слідчого, дізнавача, прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення.

Аналіз Положення про ЄРДР, порядок його формування та ведення, затвердженого наказом Генерального прокурора від 30 червня 2020 р. № 298, та ч. 5 ст. 214 КПК вказує на те, що витяг з ЄРДР не може замінити постанову керівника відповідного органу прокуратури про призначення (визначення) прокурора або групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, оскільки він не є кримінально-процесуальним рішенням, яке породжує зазначені правові наслідки в конкретному кримінальному провадженні.

Таким чином, за змістом ст.ст. 36, 37, 110 КПК рішення про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, обов’язково повинно прийматись у формі постанови, яка має міститися у матеріалах досудового розслідування для підтвердження факту наявності повноважень. Така постанова має відповідати передбаченим КПК вимогам до процесуального рішення в формі постанови, у тому числі бути підписаною службовою особою, яка її прийняла.

З приводу наслідків недотримання належної процедури визначення прокурора або групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, Об`єднана палата вказала, що у випадку здійснення прокурором, який не визначений керівником органу прокуратури як такий, що здійснюватиме процесуальне керівництво у конкретному кримінальному провадженні, дій, передбачених ст. 36 КПК, вони здійснюються неналежним суб’єктом. Тому відсутність постанови про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, у матеріалах досудового розслідування або її непідписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень.

Апеляційний суд, розглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника, дійшов висновку, що докази обвинувачення є недостатніми для визнання особи винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК, та наявні підстави, передбачені п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, для закриття кримінального провадження, а саме: особі висунуто обвинувачення без повідомлення про підозру, тобто без дотримання встановленої кримінальним процесуальним законом процедури та за відсутності належних даних про повноваження прокурора, яка затвердила обвинувальний акт, а тому докази у кримінальному провадженні визнано недопустимими.

Отже, ухвалу апеляційного суду Об’єднана палата ККС ВС визнала такою, що відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

 

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram